2 червня 1624 року Джироламо Фрескобальди назвав себе учнем Луццаско Луццаски в присвяті та листі, що супроводжували збірку Capricci fatti sopra diversi soggetti. На той час учитель уже сімнадцять років був мертвий, а учень працював органістом собору Святого Петра в Римі.
Це власне свідчення композитора підтверджує прямий зв’язок: Луццаско Луццаски навчав Джироламо Фрескобальди. Документи не повідомляють, коли почалися заняття, скільки вони тривали і як були організовані. Проте нотні тексти дають змогу побачити, чого саме учень міг навчитися у феррарського наставника — і як переробив засвоєні прийоми у виданнях 1608 та 1615 років.
Учитель і учень: три документальні свідчення
Заява Джироламо Фрескобальди
У документах до Capricci 1624 року Джироламо Фрескобальди вжив щодо себе слово discepolo. У музичному середовищі XVII століття воно означало учня, а не шанувальника чи послідовника, який знав творчість старшого композитора лише за нотами.
Discepolo — «учень»: саме так Джироламо Фрескобальди визначив свій зв’язок із Луццаско Луццаски.
Контекст заяви також має значення. Capricci побудовані на заданих темах і композиційних обмеженнях. У них автор демонстрував уміння вести незалежні голоси та перетворювати тематичний матеріал. Отже, ім’я наставника з’явилося поруч із друкованим зразком контрапунктичної майстерності.
Із цього можна припустити, що навчання охоплювало контрапункт і клавішну композицію, а не лише техніку гри на органі. Однак програми занять не збереглося, тому зміст навчання доводиться відновлювати за пізнішими творами.
Свідчення 1621 року
Ще раніше, 1621 року, Алессандро Гваріні назвав Луццаско Луццаски наставником уславленого органіста собору Святого Петра. Запис з’явився за життя Джироламо Фрескобальди і через чотирнадцять років після смерті Луццаско Луццаски.
Це відрізняє його від пізніх розповідей про дитинство композитора. Свідчення Гваріні близьке до описуваних подій, а за три роки його підтвердив сам учень.
Річеркари Вілларта у 1607 році
22 серпня 1607 року Бернардо Біццоні написав Енцо Бентівольйо про старі безтекстові річеркари Адріана Вілларта. Перед від’їздом до Фландрії Джироламо Фрескобальди залишив їх у Луццаско Луццаски, щоб той переслав ноти далі.
Річеркар — інструментальний поліфонічний твір, у якому одна або кілька тем послідовно проходять через різні голоси. Лист не описує уроку. Він лише показує, що в 1607 році Луццаско Луццаски залишався довіреною особою, через яку учень передавав матеріал для вивчення контрапункту.
Разом ці документи підтверджують навчання, але не дають його хронології. Луццаско Луццаски помер 1607 року, тому заняття мали відбутися раніше. Ані учнівського зошита, ані угоди, ані запису про оплату дослідники не виявили.
Що відомо про феррарські роки
Джироламо Фрескобальди народився у Феррарі 1583 року. Його родина була пов’язана з міськими музикантами ще до його народження. 8 грудня 1579 року Луццаско Луццаски став хрещеним батьком Лодовіко, брата майбутнього композитора. Нотаріальні акти від 29 січня 1592 року та 31 серпня 1615 року називають батька, Філіппо, органістом.
Ці записи пояснюють, як родина могла ввійти до професійного кола Луццаско Луццаски. Вони не доводять, що Філіппо навчав сина або домовився про заняття з придворним органістом.
Луццаско Луццаски мав посади, які давали змогу працювати з молодими клавіристами. 1564 року він став першим органістом герцога Альфонсо II д’Есте, приблизно від 1570 року керував камерною музикою при дворі, а 30 вересня 1572 року дістав місце органіста Феррарського собору. Лист від 10 листопада 1573 року засвідчує його приватні заняття з іншим учнем.
Водночас у переглянутих документах немає придворної платіжної відомості, соборного реєстру чи наказу про призначення, де було б названо молодого Джироламо Фрескобальди. Його участь у придворних концертах або закритих репетиціях залишається припущенням.
Частина музики двору д’Есте існувала в усній практиці. Луццаско Луццаски керував виступами придворних співачок і супроводжував їх, а орнаментовані варіанти творів не завжди записували. Тому учень міг засвоювати виконавські прийоми, які не потрапляли до нот і фінансових документів. Але жоден відомий запис не називає Джироламо Фрескобальди учасником конкретної репетиції.
Непевне призначення 1597 року
За поширеною версією, чотирнадцятирічний Джироламо Фрескобальди 1597 року став органістом феррарської Accademia della Morte. Підставою служить ретроспективний перелік органістів, у якому після Луццаско Луццаски та Ерколе Пасквіні стоїть ім’я Джироламо Фрескобальди.
Цей список уклали значно пізніше. За одним датуванням, він походить із 1683 року; інша оцінка відносить його до проміжку між 1693 і 1712 роками. Укладач і походження документа невідомі, а окремі відомості суперечать надійнішим джерелам.
Тому список зберігає традицію про службу в Accademia della Morte, але не підтверджує ані призначення 1597 року, ані точного порядку наступництва. Сучасного подіям запису про вибори, платню або виконання обов’язків не знайдено.
Ранні виступи за органом засвідчені краще. Агостіно Супербі 1620 року писав, що Джироламо Фрескобальди грав у Феррарі в ранній молодості й уже тоді привернув увагу. Панегіричний вірш, створений до 1658 року, згадує виступ приблизно у сімнадцятирічному віці, тобто близько 1600 року. Проте формулювання вірша не дає змоги впевнено визначити місце виступу.
Що збереглося від клавірної музики наставника
Порівняння ускладнює втрата більшої частини клавірного доробку Луццаско Луццаски. За повідомленнями, було надруковано три книги чотириголосних річеркарів. Значною мірою збереглася лише рукописна копія другої книги, виданої не пізніше 1578 року. До неї можна додати два річеркари й токату, надруковані Джироламо Дірутою в Il Transilvano.
Тому йдеться не про повне зіставлення двох композиторів, а про аналіз уцілілої частини репертуару. Основний матеріал становлять Secondo libro dei ricercari a quattro voci, Il primo libro delle fantasie a quattro 1608 року та Recercari et canzoni franzese fatte sopra diversi oblighi in partitura 1615 року.
Успадковані способи роботи
Модальний порядок і відкрита партитура
Річеркари Луццаско Луццаски розташовано модальними парами. Модус тут означає систему звуковисотної організації, за якою визначають опорні тони й характер мелодичного руху. Джироламо Фрескобальди також упорядкував дванадцять Fantasie 1608 року за модальним планом, поєднавши автентичні та плагальні різновиди. В автентичному модусі мелодичний діапазон тяжіє до простору над фінальним тоном, у плагальному — охоплює також ділянку нижче нього.
Обидві збірки записано у відкритій партитурі: кожен голос має окремий нотний рядок. Такий запис дає клавіристові змогу бачити самостійний рух усіх голосів.
Інверсія теми
Інверсія перевертає напрям інтервалів: висхідний рух стає низхідним, а низхідний — висхідним. У Ricercar I 1578 року Луццаско Луццаски працював із двома темами, пов’язаними інверсією, а наприкінці подав мотив у прямій і переверненій формах.
Подібний принцип визначає Fantasia V Джироламо Фрескобальди, де дві теми становлять точні інверсії. У Fantasia X чотири теми утворюють дві такі пари.
Тема в обох композиторів не завжди лишається незмінною послідовністю звуків. Вона зберігає впізнаваний напрям і ритмічний жест, хоча окремі інтервали чи тривалості можуть змінюватися. Це дає змогу будувати великий твір із перетворень короткого початкового матеріалу.
Зменшення, збільшення і ритмічні шари
Димінуція — проведення теми коротшими тривалостями, через що вона звучить швидше. Аугментація діє навпаки: тривалості збільшуються, а тема сповільнюється.
У Ricercar VIII Луццаско Луццаски початковий інтервал переходить у прикрашений синкопований рух. Подібний спосіб лежить в основі остинатного контрсуб’єкта у Fantasia VI 1608 року. Остинато — коротка ритмічна або мелодична формула, яка повторюється; контрсуб’єкт — супровідна тема, що регулярно звучить разом з основною. У тактах 25–26 Fantasia IV швидка фігурація також виростає з початкових тем через димінуцію.
У Ricercar V тридольна лінія звучить одночасно з дводольним рухом інших голосів. У Recercari 1615 року Джироламо Фрескобальди розширив цей прийом: теми з’являються довгими нотами, пунктирними тривалостями, у синкопах і збільшенні, тоді як інші голоси продовжують незалежний рух.
Від безперервного річеркару до секційної форми
Луццаско Луццаски часто приховував межі між частинами. Каденції — звороти, які завершують музичну фразу або розділ, — накладаються одна на одну. Перехід від дводольного метра до тридольного може відбутися без виразної зупинки.
У Fantasie 1608 року Джироламо Фрескобальди зробив межі чутними. Каденції відокремлюють розділи, а щільність руху помітно змінюється: повільний виклад теми переходить у димінуцію, далі та сама тема може з’явитися довгими нотами в аугментації. Один матеріал проходить через послідовні контрапунктичні стани.
Системним став і план усієї книги. Перші три фантазії написано на одну тему, наступні три — на дві, далі йдуть по три твори на три та чотири теми. Збірка перетворилася на послідовний огляд дедалі складніших завдань.
Такий задум не походить лише від феррарського вчителя. Позначення кількості тем має паралель у творах Джованні Марії Трабачі. Систематичне збільшення й зменшення нагадує практику Андреа Габріелі, а одночасне поєднання кількох тем та inganno — перетворення за відповідними складами сольмізації — трапляються у неаполітанських композиторів. Документів про формальне навчання Джироламо Фрескобальди в когось із них немає.
Можлива модель для річеркару 1615 року
Найтіснішу відповідність дослідники знаходять між Ricercar I Луццаско Луццаски та Recercar II Джироламо Фрескобальди. В обох творах форма складається з трьох розділів із новим матеріалом. Кожна тема дістає контрсуб’єкт, утворений суворою інверсією, а каденції наприкінці розділів поступово набувають більшої ваги.
Це висновок із аналізу партитур. Листа чи авторської примітки, де Джироламо Фрескобальди назвав би Ricercar I безпосереднім зразком для Recercar II, не збереглося.
Так само невідомо, коли саме у Феррарі відбувалися уроки: донині не знайдено жодного датованого запису про заняття між Луццаско Луццаски та Джироламо Фрескобальди.
