25 вересня 1637 року Йоганн Фробергер одержав 100 гульденів на дорогу до Рима. Перед тим віденський двір дозволив імператорському інструменталістові їхати «до Рима до Фрескобальді» й виділив на це 200 гульденів. У протоколі названо і місто, і наставника, тож метою поїздки було не загальне ознайомлення з італійською музикою, а навчання в Джироламо Фрескобальді.
Цей документ — найміцніша ланка у великій педагогічній мережі, яку вибудовують навколо Джироламо Фрескобальді. Інші зв’язки мають різне походження: авторські свідчення, пізні біографії, стилістичні подібності або редакторські позначки в генеалогічних базах. Тому одна стрілка «навчав» не завжди означає однаковий рівень доказовості.
Документована лінія до Фрескобальді
Джироламо Фрескобальді (1583–1643) сам назвав Луццаско Луццаскі своїм наставником. У присвяті до Capricci 1624 року він писав про музичні заняття юності, що відбувалися «під дисципліною» Луццаско Луццаскі, органіста при дворі Есте.
«Під дисципліною Луццаско Луццаскі».
Тут «дисципліна» означає навчання під керівництвом майстра, а не належність до абстрактної композиторської школи. Свідчення походить від самого учня і з’явилося за життя вчителя.
Зв’язок Чіпріано де Р’оре → Луццаско Луццаскі → Джироламо Фрескобальді також спирається на документи. У листі 1606 року до кардинала Федеріко Борромео Луццаско Луццаскі назвав себе учнем Чіпріано де Р’оре.
Він повідомляв і про cartella свого наставника — робочу дощечку або планшет, на якому композитор робив нотні начерки. Луццаско Луццаскі переслав цю річ Борромео, після чого вона потрапила до Амброзіанської бібліотеки.
Далі в минуле доказовість слабшає. На венеційському титульному аркуші 1549 року Чіпріано де Р’оре названо discepolo Адріана Вілларта — учнем або послідовником. Окремого свідчення про уроки чи службу під керівництвом Адріана Вілларта не знайдено.
У повній висхідній схемі записано послідовність Жиль Беншуа → Йоханнес Окегем → Жоскен де Пре → Жан Мутон → Адріан Вілларт → Чіпріано де Р’оре → Луццаско Луццаскі → Джироламо Фрескобальді. Проте ці стрілки не рівноцінні.
Зокрема, пізні автори називали Жоскена де Пре учнем Йоханнеса Окегема, але документів про таке навчання не збереглося. Nymphes des bois, плач Жоскена де Пре на смерть Йоханнеса Окегема, засвідчує пошану й музичне вшанування, а не проведені уроки.
Йоганн Фробергер у домі наставника
24 квітня 1638 року імператорський посол у Римі Сципіоне Гонзага доповів Фердинанду III про перебування Йоганна Фробергера у Джироламо Фрескобальді. За листом, музиканта послали вчитися гри на клавесині. Він перейшов у католицтво й оселився в домі наставника, щоб більше часу приділяти заняттям. Джироламо Фрескобальді повідомляв послові про помітний поступ учня.
Отже, документи підтверджують місце, мету навчання, спільне проживання і те, що наставник оцінював роботу Йоганна Фробергера. Римський парафіяльний запис 1640 року згадує «Gio. Jacomo tedesco» — «Джованні Джакомо, німця», якого дослідник Клаудіо Аннібальді ідентифікував із Йоганном Фробергером. До квітня 1641 року музикант уже повернувся на імператорську службу у Відень.
Водночас програма занять невідома. Посольський лист називає гру на клавесині, але нічого не говорить про конкретні токати, ричеркари чи вправи з контрапункту. Ричеркар — поліфонічний інструментальний твір, у якому одна або кілька тем послідовно розробляються різними голосами.
Порівняння ранніх творів Йоганна Фробергера з римськими рукописами показує середовище, у якому формувалася його музика, але не відновлює зміст окремих уроків.
Йоганн Керль: римська традиція без підтверджених уроків
У генеалогічному записі є зв’язок Джироламо Фрескобальді → Йоганн Керль, однак документа про навчання не знайдено. Натомість джерела називають інших наставників Йоганна Керля: Джованні Валентіні у Відні та Джакомо Каріссімі в Римі. Біографічне повідомлення, збережене у Musikalisches Lexicon Йоганна Готфріда Вальтера 1732 року, пов’язує римські студії композиції саме з Джакомо Каріссімі.
Хронологія створює додаткову трудність. Джироламо Фрескобальді помер 1643 року. Йоганн Керль перебував у Відні на початку 1640-х, до 1647 року опинився при брюссельському дворі, а його найімовірніший римський період припадає приблизно на 1648–1650 роки. Це вже час після смерті Джироламо Фрескобальді.
Токати Йоганна Керля виявляють риси клавірної традиції Фрескобальді. До відповідного доробку належать вісім токат, шість канцон, чакона, пасакалія та 56 віршів на Magnificat, виданих 1686 року під назвою Modulatio organica. Ці твори підтверджують знання італійської клавірної мови. Вони не показують, від кого саме Йоганн Керль її засвоїв.
Можливими шляхами були друки, рукописи, ширше римсько-німецьке середовище або знайомство з Йоганном Фробергером. Останній рухався між Римом, Віднем і володіннями Габсбургів, тому зустріч двох музикантів цілком можлива. Свідчення про те, що Йоганн Фробергер навчав Йоганна Керля, також не знайдено.
Франц Тундер і розповідь 1740 року
Зв’язок Джироламо Фрескобальді → Франц Тундер походить насамперед із книги Йоганна Маттезона Grundlage einer Ehren-Pforte, надрукованої в Гамбурзі 1740 року. Франц Тундер помер 1667 року, тому повідомлення з’явилося через 73 роки після його смерті й майже через століття після гаданих занять.
Пізні біографії повторювали історію про навчання в Італії або у Флоренції. Джироламо Фрескобальді справді служив при дворі Медічі у Флоренції в 1628–1634 роках, отже зустріч не була неможливою. Проте немає дорожнього документа, платіжного запису, листа чи парафіяльної книги, які поставили б Франца Тундера поруч із ним.
Дослідники припускають, що Йоганн Маттезон міг сплутати Франца Тундера з Йоганном Геккелауером, його попередником при Готторпському дворі. Органні твори й хоральні обробки Франца Тундера містять ознаки знайомства з італійською практикою, але така музика могла дійти через Йоганна Геккелауера, рукописні копії або друковані видання.
Розрив між Йоганном Керлем і Вольфгангом Принцом
Наступна стрілка в базі — Йоганн Керль → Вольфганг Принц — теж не має документального підтвердження. Вольфганг Принц залишив автобіографічний виклад у Historische Beschreibung der edelen Sing- und Kling-Kunst 1690 року. Він назвав ранніх учителів, музикантів із Вайдена, зустрічі під час подорожей Німеччиною та Італією і Францискуса Санті, який 1662 року рекомендував його на службу до графа Ердмана Леопольда фон Промніца.
Йоганна Керля в цій розповіді немає. Сама відсутність імені не доводить, що музиканти ніколи не зустрічалися. Однак автобіографія згадує багатьох менш відомих наставників, а уроки у Йоганна Керля не фіксує. Не знайдено також листа, присвяти, навчального зошита чи службового документа, який пов’язував би їх як педагога й учня.
Що дає глибина в десять поколінь
Якщо читати всі базові стрілки буквально, від Джироламо Фрескобальді через Йоганна Керля і Вольфганга Принца лінія доходить до Йоганна Пахельбеля. Далі вона розгалужується: Йоганн Пахельбель → Йоганн Крістоф Бах → Йоганн Себастьян Бах та Йоганн Пахельбель → Йоганн Буттштетт → Йоганн Вальтер.
Через учнів Йоганна Себастьяна Баха схема простягається ще далі. Готфрід Хоміліус веде до Даніеля Тюрка й Йоганна Гіллера, Йоганн Трір — до Йоганна Шихта. На наступних щаблях з’являються Адольф Маркс, Карл Беккер, Август Анакер, Роберт Фолькман і Теодор Кірхнер.
На десятій сходинці від Джироламо Фрескобальді за такою схемою стоять, серед інших, Петро Чайковський, Володимир Пухальський, Василь Сафонов, Микола Соловйов, Карл Фан-Арк, Генріх Нейгауз, Ервін Бодкі, Вільгельм Кемпф, Артур Рубінштейн, Адам Мюнхеймер та Іштван Томан.
Проте весь цей віддалений ряд залежить від двох ранніх переходів — Джироламо Фрескобальді → Йоганн Керль і Йоганн Керль → Вольфганг Принц. Саме для них дослідження не виявило підтвердження.
До Йоганна Себастьяна Баха музика Джироламо Фрескобальді дійшла і без суцільного ланцюга уроків. Існував рукопис Fiori musicali з написом «J. S. Bach 1714», втрачений під час Другої світової війни. Найімовірніше, це була переписана іншою рукою копія, на якій Йоганн Себастьян Бах поставив ім’я і дату. Вона засвідчувала володіння конкретним твором і роботу з ним. Так само Йоганн Себастьян Бах опрацював Sanctus із Missa superba Йоганна Керля як BWV 241.
Отже, в цій мережі треба розрізняти навчання, передання нотних текстів і переробку окремих композицій. Для Йоганна Фробергера збереглися віденський дозвіл і римський лист, але не програма занять. Для Йоганна Керля досі невідомо, через кого саме він засвоїв клавірну мову Фрескобальді; для Франца Тундера не знайдено документа про італійську поїздку; для Вольфганга Принца — свідчення про уроки у Йоганна Керля. Саме ці ненайдені записи визначають межу, за якою педагогічна генеалогія переходить у припущення.
