Олександр Боровський — російсько-американський піаніст і музичний педагог. Народився 18 березня 1889 року в Мітаві. Грати на фортепіано почав у ранньому дитинстві, а систематично займатися — із семи років; першою викладачкою була його мати, колишня учениця В. Сафонова. 1907 року з відзнакою закінчив Лібавську гімназію.
У юності цікавився також правознавством. Навчання у Санкт-Петербурзькій консерваторії в класі Ганни Єсипової поєднував із відвідуванням лекцій юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету, який закінчив із відзнакою. 1910 року здобув почесний відгук на Рубінштейнівському конкурсі, після чого розпочав концертну діяльність. У 1912 році закінчив консерваторію із золотою медаллю та отримав Рубінштейнівську премію — рояль фірми Шредера.
Піаніст гастролював Росією, виступаючи у Тбілісі, Баку, Саратові та Харкові. У 1915—1920 роках був професором Московської консерваторії. 1920 року залишив Росію, скориставшись правом на латвійське громадянство за місцем народження. Того ж року дав двадцять успішних концертів у Тбілісі, а навесні 1921 року виступив у Парижі в концертах Сергія Кусевицького. Надалі концертував у різних країнах і багато записувався; 1936 року в Парижі був відзначений гран-прі за найкращий запис. Від 1927 року протягом десяти років майже щороку приїздив до Радянського Союзу, виступаючи у Москві та Ленінграді, а також регулярно грав у Ризі й Лієпаї.
Репертуар Боровського охоплював музику XVIII століття, зокрема твори Йоганна Себастьяна Баха, Доменіко Скарлатті й Куперена, а також композиції Олександра Скрябіна, Сергія Прокоф’єва та Миколи Мясковського; особливо любив музику Фридерика Шопена. Вирізнявся винятковою зоровою пам’яттю та швидко опановував нові твори: «Ісламей» Мілія Балакірева, один із найскладніших зразків фортепіанної літератури, вивчив за п’ять днів. Його гру характеризували як віртуозну й стилістично виважену, із масштабними контрастами, драматичними акцентами та оркестровою повнотою звучання.
Попри інтенсивну концертну діяльність, Боровський виступав із публічними лекціями-концертами та читав оглядові й дослідницькі лекції про музику різних епох і стилів. Із 1940 року постійно жив у США, продовжував концертувати та робити записи. Від 1956 року, коли його виконавська практика скоротилася, став професором Бостонського університету; серед його учнів був, зокрема, Євген Інджич. Помер 27 квітня 1968 року у Воберні, штат Массачусетс.