Олександр Градський

Олександр Борисович Градський (при народженні Фрадкін) народився 3 листопада 1949 року в місті Копейськ Челябінської області. Його батько, Борис Абрамович Фрадкін, інженер-механік, був уродженцем Харкова і під час війни був евакуйований із родиною до Челябінська; мати, Тамара Павлівна Градська, акторка за освітою, закінчила ГІТІС і згодом працювала літературною співробітницею журналу «Театральне життя». У 1957 році родина переїхала до Москви. Великий вплив на розвиток майбутнього музиканта справила саме мати. До 14 років Олександр носив прізвище батька, але після її смерті в 1963 році взяв прізвище Градський на згадку про неї. Кілька років він також жив у бабусі Марії Іванівни Градської в селі Расторгуєво Ленінського району Московської області.

Музичну освіту Градський здобув у дитячій музичній школі імені Дунаєвського по класу скрипки, яку закінчив у 1967 році. У 1974 році він став випускником факультету академічного співу ДМПІ імені Гнесіних, а в 1976–1977 роках навчався в Московській консерваторії по класу композиції у Тихона Хреннікова. Серед джерел його натхнення були російська народна музика, Елвіс Преслі, Білл Гейлі, The Beatles, Чеслав Нємен, Клавдія Шульженко, Марк Бернес, Леонід Утьосов, а також гурти The Doors, Jethro Tull, Pink Floyd, Grateful Dead і The Police. Градський не лише писав музику, а й створював вірші до частини власних пісень.

Градський є одним із основоположників російського року. Його музична кар'єра розпочалася в грудні 1963 року в гурті польських студентів МДУ «Таракани», де він виконував, зокрема, пісні Елвіса Преслі та твіст Арно Бабаджаняна «Найкраще місто землі». У 1965 році він заснував один із перших радянських рок-гуртів «Слов'яни», який вважають третім за часом створення в СРСР після гуртів «Брати» і «Сокіл», а в 1966 році — гурт «Скоморохи», що приніс йому найбільшу популярність і з яким він посів перше місце на фестивалі «Срібні струни» в 1971 році. Він також брав участь у гуртах «Лос Панчос» і «Скіфи», у 1967 році короткий час працював саксофоністом у Донецькій філармонії, а з серпня 1970 до квітня 1971 року був вокалістом і гітаристом ансамблю «Веселі хлопці». На початку 1970-х він співпрацював із Давидом Тухмановим і виконав кілька композицій для його альбому «Який прекрасний світ».

Справжній прорив у кар'єрі Градського стався на початку 1970-х років, коли режисер Андрій Михалков-Кончаловський запросив його до роботи над фільмом «Романс про закоханих». Після відмови композитора Мурада Кажлаєва саме кандидатуру Градського запропонував Аркадій Петров. Градський не лише написав музику, а й виконав вокальні партії. Фільм, що вийшов на екрани в 1974 році, мав великий успіх і приніс композитору всесоюзну славу. У 1975 році лондонський журнал Music Week назвав Олександра Градського «Зіркою року» від СРСР за підсумками 1974 року. У 1976 році він записав пісню Олександри Пахмутової та Миколи Добронравова «Як молоді ми були», написану для фільму «Моя любов на третьому курсі»; вона стала лауреатом фестивалю «Пісня-77» і назавжди залишилася його візитною карткою. Того ж року він виступив на конкурсі «Братиславська ліра», а в 1977 році став композитором і виконавцем звукової доріжки до мультфільму «Принцеса і Людоїд».

У 1980 році після смерті Володимира Висоцького Градський присвятив йому композицію «Пісня про друга» і повернувся до написання віршів та пісень на соціальні теми. До середини 1980-х він сформував сольну програму в стилістиці «автор-виконавець», до якої входили гостросатиричні твори, як-от «Антиперебудовний блюз», «Пісня про телебачення» та «Південна прощальна». У грудні 1983 року після концерту в Будинку культури імені Русакова, де він терміново замінив Бориса Гребенщикова, співак отримав догану по лінії Москонцерту. Градський брав участь в організації радянських рок-фестивалів, зокрема «Рок-панорама», і виступав на концерті на підтримку ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Вершиною його композиторської творчості стала рок-опера «Стадіон» (1985), присвячена пам'яті чилійського співака Віктора Хари. Робота над нею тривала понад десять років, а в записі взяли участь Алла Пугачова, Йосип Кобзон, Олена Камбурова, Андрій Макаревич, Андрій Миронов, Михайло Боярський та інші.

З 1987 року Градський був членом Спілки композиторів. У 1988 році відбувся його дебют на сцені Великого театру, де він виконав партію Звіздаря в опері Римського-Корсакова «Золотий півник» під орудою Євгена Свєтланова. Того ж року він уперше зміг виїхати за кордон, узявши участь у симпозіумі Теда Тернера «Вибір для майбутнього» у США. Надалі він виступав у спільних проєктах і концертах з Лайзою Міннеллі, Шарлем Азнавуром, Джоном Денвером, Крісом Крістофферсоном, Дайон Ворвік, Семмі Девісом-молодшим, Grateful Dead та Сінді Пітерс у США, Німеччині, Іспанії, Греції та Швеції. У 1990 році після одного зі спільних концертів із Джоном Денвером у Японії він уклав контракт із фірмою Victor Entertainment, випустивши два компакт-диски — Metamorphoses і The Fruits From The Cemetery, а також давши кілька концертів у Японії з репертуаром від власних пісень до західних хітів і японських романсів.

Градський був автором музики до понад 40 художніх фільмів, а також до десятків документальних та анімаційних стрічок, випустив більше 18 альбомів, створив кілька рок-опер і рок-балетів. Три його ранні рок-балети — «Людина», «Распутін» і «Єврейська балада» — поставив Київський театр балету, а ще два — Театр балету на льоду. У пострадянський період він працював заступником голови Спілки композиторів Москви, вів радіопрограму «Хіт-парад Олександра Градського», у якій було представлено близько 107 артистів різних жанрів, і брав участь у телепрограмах «Прес-клуб», «Час пік», «Рок-урок», «Білий папуга», «Акули пера». У 1991 році він заснував московський музичний театр «Градський Хол», який відкрився для глядачів у 2014 році після більш ніж двадцятирічного будівництва; до кінця життя митець був його першим художнім керівником. Основу трупи склали переважно учасники шоу «Голос», хоча Градський регулярно запрошував на сцену й інших провідних артистів.

У 1999 році Градський став народним артистом Російської Федерації і лауреатом Державної премії Російської Федерації. У 2009 році він випустив аудіозапис опери «Майстер і Маргарита», яка не була поставлена на сцені й існує у вигляді єдиної студійної версії за участю великого ансамблю відомих артистів, серед яких Олена Мініна, Микола Фоменко, Андрій Макаревич, Андрій Лефлер, Йосип Кобзон, Любов Казарновська, Володимир Зельдін, Григорій Лепс, Олексій Петренко, Валерій Золотухін, Олександр Розенбаум, Лоліта Мілявська та Аркадій Арканов; одну з партій було складено з фрагментів фонограм голосу Георгія Мілляра. У 2011 році вийшов альбом «Неформат», у 2013 році — перша книжка про музиканта «Олександр Градський. The Голос», а в 2019 році у видавництві «АСТ» побачила світ книжка «Олександр Градський. Гранд російської музики» зі спогадами його колег. Градський часто виступав з критикою російського телебачення та явища «російського року», вважаючи його непрофесійним, і свідомо тримався осторонь журналістського середовища.

Нова хвиля популярності прийшла до Градського у 2012 році, коли він став наставником у телепроєкті «Голос» на Першому каналі разом із Дімою Біланом, Пелагеєю та Леонідом Агутіним. Його професіоналізм та вимогливість до конкурсантів здобули йому повагу глядачів. Учасники його команди перемагали в перших трьох сезонах шоу — Діна Гаріпова, Сергій Волчков і Олександра Воробйова. У 2015 році він повернувся як наставник четвертого сезону, де його підопічний Михайло Озеров посів друге місце; у ролі радниці в шоу він запрошував і свою доньку Марію. У 2017 році Градський знову став наставником, і його учасник Селім Алахяров здобув перемогу. Востаннє він узяв участь у ювілейному десятому сезоні 2021 року; останній ефір за його участю вийшов уже після смерті, 10 грудня, на етапі нокаутів, а представник його команди Алішер Карімов став другим у фіналі.

Олександр Градський був співаком, мультиінструменталістом, автором пісень, поетом і композитором. Він був одружений чотири рази. Першою дружиною була Наталія Градська, цей шлюб він сам називав «молодіжним вчинком». Другою — акторка Анастасія Вертинська, з якою перебував у шлюбі в 1976–1980 роках. У третьому шлюбі з Ольгою Градською у нього народилися син Данило, музикант і підприємець, та донька Марія, випускниця МДУ, телеведуча і артменеджерка. Його четвертою дружиною стала Марина Коташенко, з якою він жив у цивільному шлюбі з 2003 року і офіційно одружився в 2021 році; у цьому шлюбі народилося двоє синів — Олександр та Іван. У 2014 році в медіа з'являлися повідомлення про наявність у Градського також американського громадянства, що сам музикант неодноразово підтверджував в інтерв'ю.

26 листопада 2021 року музиканта було екстрено госпіталізовано до однієї з московських клінік з підозрою на інсульт. Олександр Градський помер у Москві 28 листопада 2021 року о 02:10 на 73-му році життя від ішемічного інсульту, не приходячи до тями. Церемонія прощання відбулася 1 грудня 2021 року в театрі «Градський Хол». Похований на Ваганьковському цвинтарі в Москві. 22 жовтня 2024 року на могилі музиканта було відкрито пам'ятник.

Connections

This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.