Олександр Ровенко
Олександр Ровенко — український музикознавець, композитор і педагог, доктор мистецтвознавства, професор. Він народився у Пензі в родині військового. Через службу батька, Івана Володимировича Ровенка, сім'я часто переїжджала, тож майже кожен навчальний рік для дітей починався у новій школі в різних містах Росії, Азербайджану, Молдови та України. Музикою він почав займатися з тринадцяти років, а всі школи закінчував з відзнакою.
У 1964–1969 роках навчався в Одеській державній консерваторії імені А. В. Нежданової за спеціальністю «музикознавство» у класі професора Г. М. Вірановського. Паралельно вивчав композицію у класі професора С. Д. Орфеєва. Від 1970 року був аспірантом Державного музично-педагогічного інституту імені Гнесіних у класі професора Ф. Г. Арзаманова, який закінчив 1973 року. У 1975 році захистив кандидатську дисертацію «Стретна імітація. Теоретичні, стильові та методичні основи», а після завершення докторантури Московської державної консерваторії імені П. І. Чайковського під керівництвом професора Є. В. Назайкінського захистив докторську дисертацію «Танєєвські принципи в сучасній теорії контрапункту та імітації» (1990). Він став першим в Одесі музикознавцем, удостоєним наукового ступеня доктора мистецтвознавства.
Від 1972 року Ровенко провадив педагогічну діяльність в Одеській державній консерваторії імені А. В. Нежданової. Він розробив спеціальні курси з поліфонії, інформатики та комп'ютерної музики, керував дипломними й магістерськими роботами молодих музикознавців. Йому було присвоєно вчені звання доцента у 1979 році та професора у 1986 році. У 1985–2001 роках він обіймав посаду проректора консерваторії з наукової роботи.
Як науковець Олександр Ровенко заявив про себе ще у студентські роки: у 1967 році він став першим студентом-музикознавцем Одеської консерваторії, відзначеним на всесоюзному конкурсі на найкращу студентську роботу грамотою Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР. Він є автором понад ста науково-методичних праць і музично-критичних статей. Одним із головних напрямів його досліджень був розвиток теоретичних ідей праці С. І. Танєєва «Рухомий контрапункт строгого письма».
Серед найважливіших праць Ровенка — навчальний посібник «Практичні основи стретно-імітаційної поліфонії» (Москва, 1986), який згодом за ініціативою музикознавця й композитора Отфріда Бюзінга був перекладений німецькою мовою Андреасом Вермаєром і виданий у Німеччині берлінським видавництвом Ернста Куна. На пропозицію Методичного кабінету Міністерства культури СРСР він також створив навчальні програми з поліфонії для середніх спеціальних музичних шкіл і музичних вишів. Його науковий авторитет підтверджувався запрошеннями як офіційного опонента на захистах докторських і кандидатських дисертацій у Києві, Москві, Вільнюсі та Мінську. З лекціями за матеріалами своїх книжок і статей він виступав у Фінляндії, Китаї та Німеччині.
Як композитор він створив низку творів для хору, струнного оркестру, фортепіано, віолончелі та органа. Серед його творів — «Біг з перешкодами» для фортепіано, «Експресії» для віолончелі соло, «Пентаміма» для струнного оркестру, «Паліндром на тему BACH», «Присвята Баху», «Тінь і Світло» та «Ігри для відкритих струн і литавр». Він також здійснив низку аранжувань творів Моріса Равеля, Йоганна Себастьяна Баха, Фридерика Шопена, Сезара Франка, Ейтора Вілла-Лобоса, Джорджа Гершвіна та інших авторів. У 2001 році став переможцем міжнародного конкурсу у Флоренції, а його твори виконувалися в концертних залах різних країн і неодноразово звучали на міжнародному фестивалі «Два дні і дві ночі нової музики» в Одесі.
Важливе місце у його діяльності посідало впровадження новітніх інформаційно-комп'ютерних технологій у музичну освіту. Від 1989 року він активно запроваджував у навчальний процес консерваторії програму, орієнтовану на музикантів-гуманітаріїв, і став ініціатором створення проблемної науково-дослідної лабораторії для розроблення навчальних комп'ютерних програм у музично-теоретичній сфері. Серед створених там продуктів була «Енгармонічна машина» — унікальна програма, що дістала високу оцінку в Німеччині, Нідерландах, Фінляндії, Ізраїлі та Китаї.
Ровенко вів також широку просвітницьку й редакційну діяльність: читав лекції про музику, брав участь у телевізійних передачах, від 1977 року був членом редакційної колегії збірника «Українське музикознавство», а від 1978 року — членом Спілки композиторів СРСР і України. Він підготував до видання книгу С. Д. Орфеєва «Леонтович і українська народна пісня» та сприяв виданню в Україні праці С. С. Скребкова «Теорія імітаційної поліфонії». Також був членом Асоціації нової музики і головою журі Міжнародного конкурсу молодих композиторів «Маестро» у Сімферополі. У 2002 році переїхав на постійне проживання до Німеччини, а помер у Нюрнберзі 12 лютого 2005 року.