Олексій Борисович Любимов — радянський і російський піаніст, клавесиніст, органіст, диригент і педагог, народний артист Російської Федерації. Народився 16 вересня 1944 року в Москві. Він став однією з найяскравіших постатей у виконавському мистецтві завдяки надзвичайно широкому репертуару, що охоплює музику від англійських вірджиналістів і французької придворної традиції XVIII століття до романтизму, авангарду та сучасної музики.
У 1952—1963 роках навчався в Центральній музичній школі у класі А. Д. Артоболевської, а в 1963—1968 роках — у Московській консерваторії в класах Генріха Нейгауза та Льва Наумова, яку закінчив з відзнакою. Уже 1960 року здобув першу премію на Всеросійському конкурсі молодих піаністів. Виступав на Варшавському осінньому фестивалі сучасної музики 1964 року, став лауреатом міжнародних конкурсів у Ріо-де-Жанейро 1965 року та в Монреалі 1968 року. Значний вплив на його становлення як музиканта справила Марія Юдіна.
Концертну діяльність Любимов розпочав 1968 року, а з 1975 року став солістом Московської державної академічної філармонії. Він активно працював не лише як виконавець, а й як організатор музичного життя. Разом з однодумцями займався електронною музикою та навіть грав в експериментальному рок-гурті. Був засновником і керівником кількох камерних ансамблів, зокрема «Музика — XX століття» (1968—1975), «Московський бароковий квартет» (1975—1982), а з 1982 року — «Академія старовинної музики». У 1988—1991 роках організовував і очолював московський фестиваль сучасної музики «Альтернатива», а також брав участь в організації фестивалів авангардної музики в Ризі й Таллінні. З 1991 року є художнім керівником музичного фестивалю в Санкт-Галлені у Швейцарії.
Як педагог Любимов був доцентом класу камерного ансамблю Московської консерваторії у 1968—1975 роках. У 1997—2010 роках очолював факультет історичного і сучасного виконавського мистецтва Московської консерваторії, одним з ініціаторів створення якого був. Також він став професором університету «Моцартеум» у Зальцбурзі, де викладав фортепіано. Його діяльність у сфері освіти поєднувалася з активною міжнародною концертною практикою та участю у провідних європейських фестивалях.
Репертуар музиканта винятково широкий і включає твори Йоганна Себастьяна Баха та його синів, Франсуа Куперена, Рамо, Перселла, Моцарта, Гайдна, Бетховена, Шуберта, Шумана, Шопена, Ліста, Брамса, Глінки, Скрябіна, Рахманінова, Дебюссі, Шенберга, Веберна, Берга, Айвза, Стравінського, Бартока, Прокоф’єва, Шостаковича, Кейджа, Сильвестрова, Пярта, Шнітке, Губайдуліної, Денисова та багатьох інших. Він виступав із провідними оркестрами під орудою визначних диригентів, а також співпрацював із знаними камерними музикантами. Сучасні композитори високо цінували його тонке розуміння стилю, точність і віртуозність, довіряючи йому прем’єрні виконання своїх творів і присвячуючи йому власні опуси.
Особливе місце у творчості Любимова посідає робота з історичними інструментами та звукозапис. Станом на 2006 рік його дискографія налічувала понад 50 дисків, виданих авторитетними світовими лейблами. Серед них — повне зібрання фортепіанних творів Арнольда Шенберга, записи музики Скрябіна—Нємтіна, а також численні альбоми, виконані на історичних інструментах: твори Шопена, Баха, Моцарта, Бетховена, Шуберта та Дебюссі. Його інтерпретації на старовинних або реконструйованих інструментах стали важливою частиною сучасної виконавської культури.
Серед відзнак музиканта — перша премія Всеросійського конкурсу піаністів у Москві, перша премія міжнародного конкурсу в Ріо-де-Жанейро, четверта премія та спеціальний приз у Монреалі за виконання творів сучасних канадських композиторів. Він був удостоєний звання заслуженого артиста Російської Федерації у 1997 році, премії міста Москви у 2001 році та звання народного артиста Російської Федерації у 2003 році.