Олексій Станчинський
Олексій Станчинський — російський композитор і піаніст. Він народився 21 березня 1888 року в Оболсунові, у родині інженера-хіміка. Дитинство минало у Володимирі, Твері, Пскові й Ревелі, куди батька призначали фабричним інспектором. У п’ять-шість років Олексій уже багато часу проводив за фортепіано й пробував писати музику.
У 1899 році родина придбала маєток Логачове у Смоленській губернії, де Станчинський згодом написав більшість творів. Він брав приватні уроки гри на фортепіано в Йосипа Левіна та Костянтина Ейгеса, теорію музики й композицію вивчав з Олександром Гречаніновим, а згодом — з Миколою Жиляєвим. Сергій Танеєв навчав його гармонії, контрапункту й музичних форм. Навесні 1907 року Станчинський закінчив гімназію у Смоленську й вступив до Московської консерваторії, де навчався гри на фортепіано в Костянтина Ігумнова.
Після смерті батька в 1910 році Станчинський тяжко захворів і кілька місяців лікувався. Він залишив консерваторію, але наприкінці того року повернувся до творчості, а згодом відновив заняття з Танеєвим і Жиляєвим. У березні 1914 року виступив у Московській консерваторії з програмою власних творів; критики назвали його талановитим і самобутнім композитором. Станчинський помер 6 жовтня 1914 року поблизу Логачова, у віці 26 років.
Основу його доробку становлять фортепіанні твори: сонати, етюди, мазурки, прелюдії, фуги, канони, варіації та «Дванадцять ескізів». Він також написав десять шотландських пісень на слова Роберта Бернса для голосу й фортепіано та фортепіанне тріо. У своїй музиці Станчинський поєднував мелодику, пов’язану з бароко, романтизмом і російським народним матеріалом, із новаторськими ритмами, гармонією та поліфонією. Він створив нові фортепіанні жанри — ескіз і прелюдію-канон.
За життя було опубліковано чотири його ескізи; інші твори виходили невеликими накладами у 1920-х роках, а публікацію його музики відновили в 1960-х. Повне зібрання фортепіанних творів, підготовлене Іриною Лопатіною, побачило світ 1990 року. Ольга Соловйова записала всі фортепіанні твори Станчинського на двох дисках.