Алісія де Ларроча і де ла Кальє — іспанська піаністка, відома виконанням і записами творів Вольфганга Амадея Моцарта, Роберта Шумана та іспанських композиторів, зокрема Антоніо Солера, Ісаака Альбеніса, Енріке Гранадоса й Федеріко Момпу. Її мистецьку працю неодноразово відзначали нагородами.
Від трирічного віку навчалася гри на фортепіано у Франка Маршалла. У шість років уперше виступила публічно на Всесвітній виставці 1929 року в Барселоні, а через п’ять років дебютувала з оркестром. Від 1947 року розпочала міжнародні гастролі й стала однією з найуспішніших піаністок свого покоління.
Виступала з провідними оркестрами Європи, Сполучених Штатів Америки, Латинської Америки, Японії та Південної Азії під орудою Саймона Реттла, Рафаеля Фрюбека де Бургоса, Джузеппе Сінополі та Кента Нагано. Була акомпаніаторкою співачок Вікторії де лос Анхелес і Монсеррат Кабальє, грала з квартетом «Гварнері» та Токійським струнним квартетом, а також виконувала з Франсісом Пуленком його Концерт для двох фортепіано. Її друг Федеріко Момпу присвятив їй кілька творів.
Поряд із класичним репертуаром, передусім музикою Моцарта і Шумана, записувала твори іспанських та сучасних композиторів. Зокрема, здійснила записи музики отця Антоніо Солера й повного фортепіанного доробку Ісаака Альбеніса та Енріке Гранадоса. Отримала три премії «Греммі», дві Великі премії звукозапису та Німецьку премію критики; 1985 року була удостоєна Національної музичної премії, а 1994 року — Премії Принца Астурійського в галузі мистецтв.