Андрій Олексійович Борісяк — російський і радянський віолончеліст, музичний педагог, поет і астроном. Народився 6 (18) лютого 1885 року в Самарі в родині межового інженера. Дитинство провів у Самарі та Челябінську, а 1900 року переїхав із батьками до Києва. Навчався у Київській 5-й гімназії; у сімнадцятирічному віці почав опановувати віолончель під керівництвом Івана Петра, учня Юліуса Кленгеля.
1905 року вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, водночас продовжуючи заняття віолончеллю з Яковом Розенталем. У 1908 році вступив до консерваторії в клас Олександра Вержбиловича, одразу на старше відділення, а в останні місяці навчання працював з Іваном Зейфертом. 1911 року закінчив консерваторію зі званням вільного художника. У 1912—1913 роках їздив до Парижа на консультації до Пабло Казальса.
У 1913—1918 роках викладав у Харківському музичному училищі та консерваторії, паралельно виступав переважно в камерних концертах. До його репертуару входили сонати Георга Фрідріха Генделя, Йоганна Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена, Фридерика Шопена, Едварда Гріга, Антона Рубінштейна й Сергія Рахманінова. У Харкові виконав із оркестром під орудою Миколи Малька концерт Каміля Сен-Санса, а 1917—1918 років проводив сонатні вечори з піаністкою Оленою Бекман-Щербіною. Від 1919 року жив у Москві, де майже цілком присвятив себе педагогічній і методичній праці.
Понад сорок років викладав у музичних училищах і школах Москви, виховавши багатьох віолончелістів, які згодом продовжили фахову освіту в консерваторії. 1944 року здобув ступінь кандидата мистецтвознавства, захистивши як дисертацію працю «Метод органічного розвитку прийомів гри на віолончелі». Він створив «Вправи у грі на віолончелі великим пальцем», «Нариси школи Пабло Казальса», методичний посібник і видану 1949 року «Школу гри на віолончелі» — першу радянську школу для цього інструмента. Разом із композитором Олександром Дзегеленком уклав «Педагогічний репертуар для віолончелі у супроводі фортепіано».
Поряд із музикою Борісяк захоплювався астрономією. 1901 року, навчаючись у київській гімназії, разом із другом Олександром Барановським відкрив нову зорю в сузір’ї Персея; його обрали членом Російського астрономічного товариства, а за рекомендацією Каміля Фламмаріона — членом Французького астрономічного товариства. Як поет-футурист він був представлений у виданні «Студія імпресіоністів» 1910 року віршем «Гроза» та есеєм «Про живопис музики». Помер у Москві 21 квітня 1962 року після тяжкої хвороби.
Організації
- Харківський національний університет мистецтв імені І.П. Котляревського
- Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені М. А. Римського-Корсакова
- Харківський музичний фаховий коледж ім. Б. М. Лятошинського
- Московський обласний базовий музичний коледж імені О. М. Скрябіна
- Музичне училище імені Гнесіних
- Державний музично-педагогічний інститут імені М. М. Іпполітова-Іванова
- Імператорський Санкт-Петербурзький університет