Антон Лебединець
Антон Лебединець, справжнє прізвище Бас-Лебединець, — український радянський композитор, хоровий диригент і педагог. Народився 26 грудня 1894 року (7 січня 1895 року) в селі Скибинці Київської губернії. Був членом Спілки композиторів України та правління її Харківського відділення з 1948 року.
1921 року закінчив Київський музично-драматичний інститут, а 1924 року — Вищі трирічні педагогічні курси в Ржищеві. Упродовж 1924—1932 років викладав у Черкаському педагогічному інституті. 1932 року екстерном закінчив Харківський музично-драматичний інститут за класом хорового диригування, після чого навчався в аспірантурі під керівництвом Семена Богатирьова.
Від 1933 року працював у Харкові: очолював червоноармійський ансамбль Харківського військового округу, викладав у вечірній музичній школі та технікумі, диригував самодіяльними хорами. Під час Другої світової війни перебував в евакуації в Узбецькій РСР.
Від 1944 року його діяльність була пов’язана з Харківською консерваторією. У 1946—1947 роках він був деканом кафедри хорового диригування, від 1950 року завідував кафедрою теорії музики та композиції, у 1951—1962 роках обіймав посаду ректора. Від 1965 року виконував обов’язки професора кафедри хорового диригування.
Лебединець писав пісні та хори на слова українських поетів Володимира Сосюри, Павла Тичини й Івана Неходи. Серед його творів — «Тракторист», «Червоноармійці», «Дніпрельстан», «О партіє рідна!», «Партія веде», «Слався, наш великий Леніне», «Наша слава». 1949 року очолював групу композиторів, що написала музику до Державного гімну Української РСР.
Від 1943 року мав звання заслуженого діяча мистецтв Узбецької РСР, а від 1949 року — заслуженого діяча мистецтв Української РСР. Був нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора. Помер 17 березня 1979 року в Харкові; похований на Харківському міському кладовищі № 2.