Аполінарій Шелюто
Аполінарій Шелюто — польський композитор, піаніст, музичний педагог і адвокат. Він народився 23 липня 1884 року в Санкт-Петербурзі, а помер 22 серпня 1966 року в Ходзежі.
Шелюто розпочав музичну освіту як піаніст у Саратовському музичному училищі Російського музичного товариства під керівництвом Станіслава Екснера. У 1902–1905 роках навчався композиції у Варшавській консерваторії в Романа Статковського та Зиґмунта Носковського, одночасно вивчаючи право у Варшавському університеті. У 1906–1908 роках удосконалював піаністичну майстерність у Леопольда Годовського в Берліні.
1906 року разом із Каролем Шимановським, Ґжеґожем Фітельберґом і Людомиром Ружицьким він заснував композиторську групу «Молода Польща», яка виступала за національне коріння академічної музики. 1910 року Шелюто вирушив до Дерпта, щоб завершити юридичну освіту, а в 1911–1918 роках працював слідчим у селі Ремонтному Астраханської губернії. Після повернення до Польщі очолював відділ статистики в міністерстві юстиції, а 1934 року оселився у Слупці, де працював нотаріусом і дедалі більше зосереджувався на композиції.
До найважливіших творів Шелюто належать симфонічні поеми «Сирано де Бержерак» і «Макбет» (обидві 1933), струнний квартет і соната для скрипки та фортепіано (обидва 1931), а також фортепіанне тріо (1940). Його спадщина охоплює 24 симфонії, 14 опер і численні хорові твори; значну частину цих композицій ніколи не виконували.