Артур Шнабель
Артур Шнабель — австрійський піаніст, музичний педагог і композитор. Він народився у Кунцендорфі в Галичині, в єврейській родині торговця тканинами, був третьою і наймолодшою дитиною в сім’ї. У 1884 році родина переїхала до Відня. Зацікавлення фортепіано виникло в нього ще в дитинстві, коли він випадково захопився уроками своєї старшої сестри Клари, і почав навчатися гри з чотирирічного віку.
Із шести років Шнабель навчався у Віденській консерваторії в Ганса Шмітта, а через три роки був прийнятий до класу Теодора Лешетицького, де займався до 1897 року. У перший рік він пройшов сувору технічну підготовку під керівництвом Анни Єсипової та Мальвіни Брі, асистентки Лешетицького. Після невдалої спроби налагодити контакт з Антоном Брукнером вивчав теорію музики і композицію в Ойзебіуса Мандичевського, асистента Йоганнеса Брамса, завдяки чому увійшов до брамсівського кола. Шнабель часто бачився з самим Брамсом і одного разу був присутній на виконанні його Першого фортепіанного квартету за участю автора.
У рік завершення навчання в класі Лешетицького Шнабель дав дебютний концерт у залі Безендорфера, після чого виступив із серією концертів у Будапешті, Празі та Брно. У 1898 році він переїхав до Берліна, де дебютував концертом у залі Бехштайна. Спочатку він здобув визнання як виконавець концертів з оркестром під орудою Артура Нікіша і як камерний музикант. Він також виступав акомпаніатором співачки Терези Бер, яка згодом стала його дружиною.
Шнабель активно грав в ансамблях. У 1902 році він заснував перше тріо Шнабеля разом зі скрипалем Альфредом Віттенбергом і віолончелістом Антоном Еккінгом. У 1905 році створив друге тріо з Карлом Флешем і Жаном Жерарді. Від 1914 року, після заміни Жерарді на Гуго Беккера, виникло третє тріо Шнабеля. Пізніше він виступав у квартеті з Броніславом Губерманом, Паулем Гіндемітом і Григорієм П’ятигорським, а також грав в ансамблях із Йожефом Сігеті, Пабло Казальсом і П’єром Фурньє. Його пов’язувала дружба і творча співпраця з провідними диригентами часу, серед яких Вільгельм Фуртвенглер, Бруно Вальтер, Отто Клемперер, Джордж Селл, Віллем Менгельберг і Адріан Боулт.
З 1925 року Шнабель викладав у Берлінській вищій школі музики. Після приходу нацистів до влади в 1933 році він залишив Німеччину, жив в Італії та проводив майстер-класи в Тремеццо. З 1939 року мешкав у США, а в 1944 році отримав американське громадянство. Він викладав у Мічиганському університеті. Після завершення Другої світової війни повернувся до Європи й оселився у Швейцарії. До кінця життя продовжував гастролювати і записуватися, але більше не приїздив до Німеччини та Австрії.
У сім’ї Артура Шнабеля і Терези Бер народилися двоє синів: Карл Ульріх, який також став піаністом, і Стефан, який став актором. Шнабель був особливо відомий як інтерпретатор німецької музики, передусім творів віденських класиків — Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена і Франца Шуберта. Водночас його репертуар був значно ширшим і в ранні берлінські та американські роки включав твори Ференца Ліста, Фридерика Шопена, Карла Марії фон Вебера та Роберта Шумана.
Після від’їзду з Німеччини він повністю вилучив із репертуару частину так званих віртуозних творів і пояснював це прагненням виконувати лише ту музику, яка, на його думку, стоїть понад будь-якою інтерпретацією. Шнабель відіграв велику роль у популяризації фортепіанних творів Шуберта і особливо Бетховена. Саме він став першим піаністом, який здійснив запис усіх сонат Бетховена; цей цикл згодом набув статусу еталонного, попри технічні похибки, особливо в швидких частинах.
Шнабель був кавалером чорногорського ордена князя Данила I та введений до Зали слави журналу Gramophone. Він також є автором автобіографічної книги «Моє життя і музика», виданої посмертно в 1961 році та неодноразово перевиданої. Помер Артур Шнабель в Аксенштайні поблизу Моршаха у кантоні Швіц у Швейцарії і був похований на цвинтарі міста Швіц.
Connections
This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.