Артуро Тосканіні

Артуро Тосканіні — італійський диригент, який після шістдесяти років жив і працював у США. Народився в Пармі в родині кравця Клаудіо Тосканіні та Паоли Монтани. У дев’ять років його прийняли до Королівської музичної школи в Пармі, де він навчався в класах віолончелі, фортепіано та композиції. Уже в одинадцять років він здобув стипендію, а в тринадцять почав виступати як професійний віолончеліст.

У 1885 році Тосканіні з відзнакою закінчив консерваторію в Пармі по класу віолончелі у Л. Каріні. Ще в студентські роки він керував невеликим оркестром, який організував із співучнів. Як віолончеліст брав участь у світовій прем’єрі опери Джузеппе Верді «Отелло». Після закінчення консерваторії його прийняли до мандрівної італійської оперної трупи як концертмейстера групи віолончелей, помічника хормейстера та корепетитора.

Початок його диригентської кар’єри припав на гастролі в Ріо-де-Жанейро у 1886 році. Під час виконання «Аїди» Верді через конфлікт між постійним диригентом трупи, менеджерами та публікою Тосканіні довелося стати за диригентський пульт. Він продиригував оперою напам’ять, і відтоді розпочалася його багаторічна діяльність диригента. Перший італійський ангажемент він отримав у Турині, а в наступні роки диригував у багатьох містах Італії, поступово здобуваючи репутацію одного з найкращих диригентів свого часу.

Тосканіні диригував світовими прем’єрами опер «Паяци» Руджеро Леонкавалло в Мілані у 1892 році, «Богема» Джакомо Пуччіні в Турині у 1896 році та «Турандот» у 1926 році. Від 1896 року він також виступав у симфонічних концертах, а в 1898 році вперше в Італії виконав Шосту симфонію Петра Чайковського. Протягом п’ятнадцяти років був провідним диригентом міланського театру «Ла Скала», а в окремі роки поєднував роботу там із зимовими сезонами в театрах Буенос-Айреса.

У 1908–1915 роках Тосканіні був диригентом «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку, де вже в перший рік провів світову прем’єру опери Пуччіні «Дівчина із Заходу». Після Першої світової війни він знову очолив «Ла Скала», і період 1921–1929 років став часом її блискучого розквіту. У 1929 році Тосканіні надовго залишив Італію, не бажаючи співпрацювати з фашистським режимом.

Від 1927 року він одночасно працював у США як головний диригент Нью-Йоркського філармонічного оркестру, а після його об’єднання з Нью-Йоркським симфонічним оркестром до 1936 року очолював спільний колектив. У 1930 році здійснив із оркестром перше європейське турне. У Європі двічі диригував на Вагнерівських фестивалях, працював на Зальцбурзькому фестивалі, заснував власний фестиваль у Лондоні та також диригував на фестивалі в Люцерні. У 1936 році сприяв організації Палестинського оркестру, нині відомого як Ізраїльський філармонічний оркестр.

Останній і найпублічніший період його життя почався у 1937 році, коли він провів перший із сімнадцяти сезонів радіоконцертів із Симфонічним оркестром Нью-Йоркського радіо NBC. З цим оркестром він гастролював Південною Америкою, а також здійснив турне США з ансамблем оркестрових музикантів. Під час Другої світової війни диригував, зокрема, творами Дмитра Шостаковича й Тихона Хрєннікова. Завдяки численним трансляціям і записам Тосканіні став найвідомішим у Америці диригентом.

Після сезону 1953–1954 років він залишив оркестр Нью-Йоркського радіо. Помер уві сні у своєму будинку в Рівердейлі, у Бронксі, Нью-Йорк, 16 січня 1957 року. Похований у Мілані в родинному склепі на Монументальному кладовищі. За життя його називали «найзнаменитішим диригентом століття» і «можливо, найвідомішим диригентом в історії». Попри подальший перегляд його спадщини, Тосканіні й надалі вважається одним із найвидатніших диригентів усіх часів; він також представлений у Залі слави журналу Gramophone.

Connections

This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.