Азон Фаттах

Азон Фаттах — радянський татарський піаніст і композитор. Його справжнє ім’я — Азантін Нуртинович Фаттахутдінов. Народився 1 квітня 1922 року в селі Шамяк Татарської АРСР, хоча в документах помилково зазначалася дата 6 вересня 1923 року — це був день його реєстрації за місцем проживання. Його батьки, селяни Нуртин і Гаяна Фаттахутдінови з Казанської губернії, у 1922 році втекли до Москви від голоду, не знаючи російської мови. Дитинство і юність майбутнього музиканта минули в Москві, у районі Сокольники.

У 1940 році він закінчив школу № 370 імені О. С. Пушкіна та музичну школу Залізничного району Москви по класу фортепіано у Ніни Абрамівни Владимирової. Того ж року вступив до Музичного училища імені Гнесіних, однак через війну встиг завершити лише перший курс. Під час Другої світової війни пішов на фронт 16 жовтня 1941 року, воював на Волховському фронті, дослужився до звання лейтенанта. 5 квітня 1944 року був тяжко поранений між Псковом і Островом уламками мінометного снаряда в обидві ноги; через газову гангрену йому ампутували колінну чашечку правої ноги. Після тривалого лікування в шпиталях Пскова, Ленінграда, Горького і Москви став інвалідом II групи. Був нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня, бойовими та ювілейними медалями.

У 1945 році Фаттах відновив навчання в училищі імені Гнесіних, а за рік до завершення перейшов до щойно відкритого Інституту імені Гнесіних на особисте запрошення професора Сергія Скребкова. У 1952 році закінчив історико-теоретичний факультет інституту під керівництвом професора Генріха Літинського. Темою його дипломної роботи була «Назиб Жиганов. Сюїта на татарські теми». У 1945—1947 роках він працював викладачем і концертмейстером музичної школи Залізничного району Москви, у 1952—1954 роках викладав у Казанському музичному училищі, а в 1954—1960 роках був редактором і коректором видавництва «Музгиз».

Найбільшу популярність Азон Фаттах здобув як композитор-пісняр. Він створив понад 200 пісень на тексти російською і татарською мовами, а також опери, музичні комедії, музику до вистав і кінофільмів. Автор співпрацював із віршами Ахмеда Єрікеєва, Сибгата Хакіма, Ольги Фокіної, Михайла Ісаковського, Лева Ошаніна, Белли Ахмадуліної, Андрія Дементьєва, Расула Гамзатова, Вадима Семерніна та багатьох інших поетів. Його пісні виконували Лев Лещенко, Йосип Кобзон, Володимир Трошин, Ірина Бржевська, Майя Крісталінська, Олена Камбурова, Маргарита Суворова, Алла Йошпе, Гелена Великанова та інші відомі артисти радянської естради.

Серед найвідоміших творів композитора — пісні «Хороші вечори на Обі», «Немає на світі далеких країн», «Індійським друзям», «Надивись, зоре, у річеньку» і «Здрастуй, річко Паленьга». Широку популярність здобула і його музика до кінофільмів, зокрема пісні «Було колись грозове время» з фільму «Казка про Мальчиша-Кибальчиша», «Як нам без моря прожить» з фільму «Юнга зі шхуни „Колумб“» і «Пісенька туристів» з фільму «Акваланги на дні». У 1970-х роках він написав три опери: «Джаміля», дитячу одноактну оперу «Братик Кролик» та незавершену оперу «Кров, гвинтівка і любов». Серед його музичних комедій найвідомішою стала «Крилаті».

У 1955 році в ефірі «Закордонного радіо» прозвучала його пісня «Індійським друзям», яку особливо відзначила Індіра Ганді. У 1957 році Фаттах став лауреатом Всесоюзного та Міжнародного конкурсів із піснею «Фестивальна», а від 1958 року був членом Спілки композиторів СРСР. У 1960—1970-х роках він активно гастролював з авторськими концертами у багатьох містах, а прем’єри його сценічних творів регулярно відбувалися в Москві, Санкт-Петербурзі та Казані. Від 1960-х років композитор співпрацював з оркестрами Юрія Силантьєва, В’ячеслава Мещеріна та Бориса Карамишева, а також зі студією імені Довженка в Києві, для якої написав музику до трьох фільмів режисера Євгена Шерстобитова.

Стиль Фаттаха вирізнявся яскравим мелодизмом, барвистими гармоніями та опорою на інтонації татарської народної музики. Своє творче завдання він бачив у розвитку татарського тематизму і наближенні його до ліричних висот романтичної музики. Серед улюблених композиторів і вчителів він називав Моцарта, Шуберта, Шопена, Гріга, Римського-Корсакова і Рахманінова. У його музиці також відчутний вплив татарських композиторів Саліха Сайдашева та Назиба Жиганова. Фаттах високо цінував красиву і розвинену мелодію та визнавав лише класичну гармонію, тому не приймав авангардних напрямів і атональної музики; стримано ставився також до джазу, західної естради та рок-музики.

У 1983 році йому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв Татарської АРСР. Він був лауреатом VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів «За мир і дружбу», Міжнародного конкурсу та Всесоюзного фестивалю-конкурсу радянської молоді. Окрім музики, Фаттах мав і давні особисті захоплення: від 1936 року був відданим уболівальником ПФК ЦСКА, регулярно відвідував домашні матчі команди до 1993 року, а також захоплювався рибальством і різьбленням по дереву.

5 березня 2013 року Азона Фаттаха було госпіталізовано до 51-ї лікарні Москви з діагнозом ішемічний інсульт. 12 березня 2013 року він помер, не приходячи до тями. Прощання відбулося 15 березня у Мітинському крематорії, а 24 квітня його поховали на Введенському кладовищі.