Борис Олександрович Арапов (1905–1992) — радянський композитор і педагог. Народився й помер у Санкт-Петербурзі. Перші уроки музики йому давала мати, згодом він навчався у піаністки Зайцевої-Жукович і вже з дев’яти років складав музику.
У 1921 році Арапов почав займатися фортепіано з Марією Юдіною та Самарієм Савшинським. Через травму руки він не зміг продовжити піаністичну кар’єру, тож у 1923 році вступив на композиторське відділення Петроградської консерваторії. Його викладачами були Володимир Щербачов і Михайло Чернов. Після закінчення консерваторії Арапов викладав теоретичні дисципліни в Центральному музичному технікумі та працював в Інституті історії мистецтв.
У 1930 році він почав викладати в Ленінградській консерваторії, а 1940 року став професором. Із 1951 року очолював кафедру інструментування, а в 1974–1992 роках — кафедру композиції. Серед його учнів були Геннадій Банщиков, Леонід Десятников, Олександр Кнайфель, Сергій Слонімський, Юрій Фалік та Ісаак Шварц.
У творчості Арапова переважали масштабні оркестрові твори, зокрема сім симфоній, концерти для скрипки й оркестру та для фортепіано, скрипки, ударних і камерного оркестру. Він також написав опери «Ходжа Насреддін», «Фрегат “Перемога”» і «Дощ», балет «Портрет Доріана Ґрея», камерні та вокальні твори й музику до кінофільмів. Композитор вивчав народну музику під час перебування у Вірменії, Грузії, Узбекистані, Китаї та Кореї. Його твори виконували Григорій Соколов, Данило Шафран, Геннадій Рождественський та Арвід Янсонс.