Борис Асаф'єв
Борис Володимирович Асаф'єв, відомий також під літературним псевдонімом Ігор Глєбов, — російський і радянський композитор, музикознавець, музичний критик, педагог, публіцист і громадський діяч. Він був одним із засновників радянського музикознавства, академіком Академії наук СРСР, народним артистом СРСР і лауреатом двох Сталінських премій.
Народився у Санкт-Петербурзі в родині службовця. Дитинство минало в злиднях; музикою почав займатися змалку, переважно як самоучка. З дванадцяти років заробляв самостійно, даючи приватні уроки. Багато читав, зокрема російську класику та праці з історії. У 1903 році закінчив гімназію.
У 1904—1910 роках навчався в Санкт-Петербурзькій консерваторії у класах композиції Миколи Римського-Корсакова та Анатолія Лядова, а також від 1903 року студіював на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, який закінчив у 1908 році. У консерваторії познайомився із Сергієм Прокоф'євим і Миколою Мясковським, з якими підтримував близькі стосунки багато років. Важливе значення для його творчої долі мало також знайомство з Володимиром Стасовим.
Після закінчення консерваторії працював концертмейстером балету в Маріїнському театрі. Від 1914 року його статті, підписані псевдонімом Ігор Глєбов, регулярно з'являлися в провідних музичних виданнях. Найпліднішим для його музикознавчої та критичної діяльності став період 1919—1928 років, коли він зосередився на російській класичній спадщині та музиці сучасних авторів.
Після Жовтневої революції активно включився в культурне життя нової держави. Від 1918 року працював у музичному відділі Наркомпросу, від 1919 року був радником з репертуару в Маріїнському та Михайлівському театрах. Того ж року разом із Сергієм Ляпуновим організував відділення історії музики в Петроградському інституті історії мистецтв і керував ним до 1930 року. У 1921—1930 роках був художнім керівником Санкт-Петербурзької філармонії, а також викладав історію і теорію музики в консерваторії, де з 1925 року став професором заснованого ним історико-теоретичного відділення.
Асаф'єв відіграв помітну роль у музичному житті Ленінграда 1920-х років. Він був серед засновників ленінградського відділення Асоціації сучасної музики, яка популяризувала новітні твори світових і радянських композиторів. Значно вплинув на оновлення репертуару оперних театрів, сприяв постановкам нових європейських опер. Активно вивчав творчість Ігоря Стравинського і в 1929 році написав першу російськомовну книгу про цього композитора.
У 1930-х роках після розпаду Асоціації сучасної музики зосередився переважно на композиції. Саме тоді створив свої найвідоміші балети — «Полум'я Парижа» (1932), «Бахчисарайський фонтан» (1933) та «Втрачені ілюзії» (1934), а також симфонічні твори. Загалом його спадщина як композитора охоплює опери, балети, симфонії, камерні, вокальні, фортепіанні та інші інструментальні композиції, а також інструментування опери Модеста Мусоргського «Хованщина».
На початку 1940-х років повернувся до дослідницької праці й продовжував працювати навіть у час блокади Ленінграда. У 1943 році переїхав до Москви, де очолив науково-дослідний кабінет при Московській консерваторії імені Петра Чайковського, був консультантом Великого театру, а з 1945 року — завідувачем сектору музики Інституту історії мистецтв Академії наук СРСР. У 1948 році його обрали головою правління Спілки композиторів СРСР.
Літературна спадщина Асаф'єва налічує понад 900 друкованих праць. Він був доктором мистецтвознавства і єдиним академіком серед музикантів у складі Академії наук СРСР. Помер у Москві 27 січня 1949 року і був похований на Новодівичому кладовищі. Його внесок у композиторське мистецтво, музичну критику та розвиток музикознавства зробив його однією з ключових постатей музичної культури першої половини ХХ століття.
Connections
This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.