Борис Еммануїлович Хайкін — радянський диригент і музичний педагог. Народився 13 (26) жовтня 1904 року в Мінську в родині агронома й педагога Еммануїла Хайкіна. У 1915 році родина переїхала до Пензи, де Хайкін навчався в музичному училищі у класі піаніста Льва Шора. 1919 року родина оселилася в Москві.
У 1928 році Хайкін закінчив Московську консерваторію імені П. І. Чайковського. Він навчався диригування у Миколи Малька та Костянтина Сараджева, а фортепіано — в Олександра Гедіке. Під час навчання проходив практику в оперному класі під керівництвом Миколи Голованова та в оркестровому класі під керівництвом Володимира Сука.
Після закінчення консерваторії Хайкін став диригентом Оперного театру імені К. С. Станіславського. У 1933 році очолив його музичну частину, а 1935-го став головним диригентом. Серед його постановок цього періоду — «Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні та «Кармен» Жоржа Бізе.
У 1936 році Хайкін переїхав до Ленінграда, де став художнім керівником і головним диригентом Малого оперного театру, а також почав викладати в Ленінградській консерваторії. Під його керівництвом відбулися прем’єри опер «Піднята цілина» Івана Дзержинського та «Кола Брюньйон» Дмитра Кабалевського. Він також ставив опери Модеста Мусоргського, Петра Чайковського й Миколи Римського-Корсакова.
У 1943 році Хайкін очолив Ленінградський театр опери та балету імені С. М. Кірова. Тут він диригував, зокрема, операми «Дуенья» та «Повість про справжню людину» Сергія Прокоф’єва, «Родина Тараса» Дмитра Кабалевського, «Князь-озеро» Івана Дзержинського та «Декабристи» Юрія Шапоріна. У 1954 році повернувся до Москви й став диригентом Великого театру.
Хайкін гастролював у Будапешті, Берліні, Бухаресті, Антверпені та Яссах. За кордоном він диригував постановками «Хованщини» Мусоргського у Флоренції та «Пікової дами» Чайковського в Лейпцигу, а також операми «Євгеній Онєгін» Чайковського й «Фауст» Шарля Гуно. Він виступав і як симфонічний диригент: 1966 року керував гастролями оркестру Ленінградської філармонії в Італії.
У 1925–1928, 1930–1936, 1954–1966 та 1971–1978 роках Хайкін викладав у Московській консерваторії; від 1954 року був професором. Серед його учнів — Кирило Кондрашин, Марк Ермлер, Юрій Гамалей та Едуард Тонс. Хайкін написав понад 250 статей про музичне мистецтво.
Хайкін був народним артистом СРСР, а також лауреатом трьох Сталінських премій, присуджених за диригування оперними постановками «Іоланта», «Орлеанська діва» та «Родина Тараса». Помер 10 травня 1978 року в Москві; після кремації його поховали на Новому Донському цвинтарі.