Борис Левик — радянський музикознавець і педагог, доцент, кандидат мистецтвознавства. Народився 13 листопада 1898 року в Києві.
У 1913–1922 роках навчався в Київській консерваторії: фортепіано — у класі Костянтина Михайлова, композиції — у Рейнгольда Глієра, а згодом у Бориса Лятошинського. Переїхавши до Москви, продовжив заняття з Глієром. У 1928 році закінчив історико-теоретичний факультет Московської консерваторії, де навчався у професора Михайла Іванова-Борецького.
У 1930–1949 роках викладав історію музики в Московській консерваторії, а 1935 року став доцентом. У 1941 році захистив кандидатську дисертацію про німецьку музичну критику й публіцистику XIX століття. Також викладав у Заочному музично-педагогічному інституті та Вищому училищі військових диригентів. Із 1946 року працював у Музично-педагогічному інституті імені Гнесіних; у 1946–1948 та 1953–1956 роках очолював там кафедру.
Його наукові інтереси охоплювали німецьку й австрійську музичні культури. Левик писав про Крістофа Віллібальда Глюка, Йоганна Себастьяна Баха, Франца Шуберта й Ріхарда Вагнера, а також створював навчальні посібники з музики зарубіжних країн для музичних училищ і консерваторій. Серед його праць — книжки про Франца Шуберта та Ріхарда Вагнера, а також дослідження історії зарубіжної музики.
Помер 3 вересня 1976 року в Москві.