Клара Гаскіль

Клара Гаскіль

нар. 1895 (Бухарест) · пом. 1960 (Брюссель)

Клара Гаскіль — румунська піаністка, яка від 1949 року мала швейцарське громадянство. Народилася 7 січня 1895 року в Бухаресті в сефардській єврейській родині.

Навчалася гри на фортепіано у Відні в Ріхарда Роберта, а також недовго брала уроки у Ферруччо Бузоні. У десятирічному віці переїхала до Парижа, де займалася з Жозефом Морпеном, учнем Габрієля Форе; Гаскіль називала його вплив на себе дуже значним. Того ж віку вступила до Паризької консерваторії: була зарахована до класу Альфреда Корто, проте переважно навчалася у Лазара Леві та мадам Жіро-Летарсе. У п'ятнадцять років завершила навчання, здобувши першу премію з фортепіано та скрипки.

Після іспитів гастролювала Європою як солістка. Її кар'єру постійно ускладнювали фізичні недуги, зокрема сколіоз, для лікування якого 1913 року їй наклали гіпсовий корсет, а також часті хвороби й сценічне хвилювання. Значну частину життя вона жила в крайньій бідності. Широке визнання прийшло лише після Другої світової війни, зокрема після серії концертів у Нідерландах 1949 року. Від 1951 до 1960 року мешкала у Веве.

Гру Гаскіль вирізняли чистий звук, виразне фразування, прозорість і натхненність; ці риси пов'язували з її скрипковою підготовкою. Вона особливо уславилася інтерпретаціями класичного та ранньоромантичного репертуару. Високо цінували її виконання й записи творів Вольфганга Амадея Моцарта; сучасники вважали її однією з найвидатніших виконавиць його музики. Схвальні відгуки також мали її інтерпретації Людвіга ван Бетховена, Роберта Шумана та Доменіко Скарлатті.

Як камерна музикантка виступала з Джордже Енеску, Еженом Ізаї, Пабло Казальсом, Йожефом Сігеті, Гезою Андою та Айзеком Стерном. Разом зі скрипалем Артюром Грюмйо записала сонати для скрипки й фортепіано Моцарта та Бетховена, а також дала з ним свій останній концерт. Як солістка грала з диригентами Леопольдом Стоковським, Гербертом фон Караяном, Томасом Бічемом, Георгом Шолті, Джоном Барбіроллі, Адріаном Боултом, Ойгеном Йохумом, Вольфгангом Заваллішем, Рудольфом Кемпе, Джорджем Селлом, Серджіу Челібідаке, Отто Клемперером, П'єром Монте, Карло Марією Джуліні, Ернестом Ансерме та Шарлем Мюншем.

7 грудня 1960 року Гаскіль померла від травм, яких зазнала внаслідок падіння на Південному вокзалі Брюсселя. Наступного дня вона мала виступити з Артюром Грюмйо. Похована на цвинтарі Монпарнас у Парижі.

Від 1963 року у Веве раз на два роки проводять Міжнародний конкурс піаністів імені Клари Гаскіль. У місті її ім'ям названо вулицю, а на будинку, де вона мешкала, встановлено меморіальну дошку. 2017 року вийшов 70-хвилинний документальний фільм Паскаля Клена, Прюн Жає та П'єра-Олів'є Франсуа «Клара Гаскіль: таємниця інтерпретаторки».

Організації