Даниїл Едуардович Копилов — російський піаніст і педагог. Народився 6 березня 1970 року в Москві. У 1979–1988 роках навчався в Центральній середній спеціальній музичній школі в класі Н. А. Топорова, у 1988–1993 роках — у Московській консерваторії в класі Л. М. Наумова, а в 1993–1995 роках проходив асистентуру-стажування у нього ж. Також навчався в Міжнародній фортепіанній академії «Incontri col maestro» в Імолі в класі Л. М. Бермана.
Копилов є дипломантом і лауреатом низки міжнародних піаністичних конкурсів. Серед його відзнак — диплом Міжнародного конкурсу імені королеви Соні в Осло (1992), III премія конкурсу «Празька весна» (1993), III премія Міжнародного конкурсу в Монці (1994), звання фіналіста конкурсу імені королеви Єлизавети в Брюсселі (1995), III премія конкурсу Алессандро Казагранде в Терні (1996), а також фінал Міжнародного конкурсу імені Клари Хаскіл у Веве (1997).
З 1996 року він працює асистентом Л. М. Наумова в Московській консерваторії, а з 2005 року має власний клас. Із 2002 року також викладає в Класичній єврейській академії імені Маймоніда та в Московському державному музично-педагогічному інституті імені Ф. Шопена. Брав участь у підготовці лауреатів міжнародних конкурсів, серед яких А. Кобрин, Лім Дон Мін, Лім Дон Хьок, С. Хегай, П. Гінтов, Г. Іванов, П. Домбровський та інші.
Як концертний виконавець веде активну діяльність у Росії, Білорусі, Україні, Польщі, Чехії, Румунії, Німеччині, Італії, Бельгії, Франції, США, Швейцарії та Греції. Брав участь у фестивалях камерної музики в Римі, Мілані та Москві. Виступав із Північнобогемським і Остравським філармонічними оркестрами, Льєзьким філармонічним оркестром, Ясським філармонічним оркестром, Харківським філармонічним оркестром, Камерним оркестром Умбрії, Камерним оркестром Лозанни, а також із Симфонічним оркестром імені О. П. Бородіна в Москві. Грав із диригентами П. Бартоломе, Й. Лопес-Кобосом та іншими.
Із 1990-х років виступає на радіо й телебаченні Бельгії, Франції та Чехії. Також проводить майстер-класи в Росії, Казахстані, Греції, Італії та Швейцарії. Критики відзначали в його грі поєднання стрункості форми й рапсодичної свободи, благородство висловлювання та відсутність вульгарності в інтерпретації.