Давид Федов
Давид Федов — молдавський радянський композитор, піаніст, диригент і музичний педагог. Народився 24 жовтня 1915 року в Кишиневі в Бессарабії під прізвищем Фейдман, помер 8 лютого 1984 року в Кишиневі. У 1966 році йому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв Молдавської РСР.
Він виріс у багатодітній музичній родині: його батько Гедаля Шмуль-Гершевич Фейдман був трубачем-клезмером, а також грав на фортепіано й акордеоні. Початкову музичну освіту Давид здобув під керівництвом батька, а в одинадцятирічному віці вступив до приватної кишинівської консерваторії, згодом навчався в «Муніципальній» у класі фортепіано Ю. М. Гуза. Ще під час навчання, у 1932—1934 роках, почав грати в оркестрі кінотеатру «Орфеум» під орудою Шарля Брейтбурда.
Після завершення навчання в 1934 році виїхав до Бухареста, де працював солістом і концертмейстером на радіо та в естрадних колективах. У 1940 році повернувся до Кишинева, де працював у міському радіокомітеті, окружному Домі офіцерів, а згодом у щойно створеній філармонії. У роки Другої світової війни перебував у діючій армії, після чого виступав на фронтах із сольними концертами; саме тоді його дедалі більше приваблювала композиторська творчість.
У 1945 році, повернувшись до Кишинева, Федов вступив до Кишинівської державної консерваторії, де навчався композиції у Штефана Няги, а після його смерті — у Леоніда Гурова. Уже в студентські роки він створив фортепіанну сонату, скерцо для симфонічного оркестру, музику до п'єси Рахміла Портного «Пісня дівчини з Лапушни», хорові та вокальні мініатюри. Широке визнання здобула його танцювальна сюїта «Жок» 1949 року, що увійшла до репертуару ансамблів молдавського танцю, зокрема ансамблю Ігоря Мойсеєва. Тоді ж він почав працювати в джазовому естрадному оркестрі «Букурія» під керуванням Шико Аранова і взяв сценічний псевдонім Федов.
Після закінчення консерваторії у 1952 році Федов став художнім керівником і головним диригентом оркестру Молдавського радіокомітету, який згодом перетворився на естрадно-симфонічний оркестр молдавського радіо і телебачення. Він також очолював ансамбль молдавської народної музики, що за його керівництва отримав сучасну назву «Флуєраш». У 1958—1971 роках викладав у Кишинівській консерваторії, а з 1971 року виступав як соліст Кишинівської філармонії та концертмейстер.
Серед його творів — увертюри для симфонічного оркестру, два концерти, композиції для оркестру народних інструментів, зокрема концертна п'єса для тарагота, фантазія «Співає і танцює Молдова», концертні п'єси для флуєра, тромбона, кларнета, флейти та піколо. Він також писав твори для скрипки, тромбона, труби, флейти, кларнета, валторни, піколо й фагота у супроводі фортепіано, створив «Три віртуозні п'єси для фортепіано», хорові сюїти, пісні на вірші молдавських поетів Лівіу Деляну, Еміліана Букова, Петру Задніпру, а також обробки молдавських народних пісень. Нотним додатком до збірки «Народні танці Молдавії» було видано понад двадцять написаних ним молдавських, гагаузьких і болгарських танців.
Особливу популярність здобув його «Фортепіанний концерт», який виконували Гіта Страхілевич, Людмила Ваверко та Марк Зельцер. Відомими стали також пісня «Ляна» у виконанні Тамари Чебан і концертна п'єса для скрипки та фортепіано «Морішка». Сюїту «Молдавія» було випущено на грамплатівці у виконанні симфонічного оркестру під орудою Ріхарда Мюллера-Лампертца в Німеччині. Серед його естрадних пісень — «Приїжджайте до нас у Молдову», «Каса маре» та «Білий лелека».
Федов також працював для кіно й анімації. Він написав музику до фільмів «Атаман Кодр» («Гайдуцька балада»), «Колискова», «За міською межею», «Коли відлітають лелеки», а також до мультиплікаційних стрічок «Лелеченя Кіч» і «Маріца». За музику до фільму «Атаман Кодр» став лауреатом премії Всесоюзного кінофестивалю.