Дмитро Ревуцький (1881–1941) — український радянський музикознавець, фольклорист, літературознавець, перекладач, педагог і професор. Народився в селі Іржавець на Чернігівщині. У 1900–1906 роках навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, а музичну освіту здобув під керівництвом Миколи Лисенка.
З 1918 року викладав у Музично-драматичному інституті імені Лисенка, де на театральному факультеті навчав студентів орфоепії — правильної вимови української мови. Працював там до 1932 року й водночас учителював у київських гімназіях. Від 1938 року був старшим науковим співробітником Інституту фольклору Академії наук УРСР і викладав у Київському театральному інституті.
Ревуцький брав участь в організації етнографічного кабінету Всеукраїнської академії наук у 1922 році та виданні «Етнографічного вісника» у 1923-му. У 1919 році опублікував працю «Українські думи та історичні пісні», а 1920 року видав підручник «Живе слово. Теорія виразного читання». У 1926–1929 роках вийшли три випуски його збірника українських народних пісень «Золоті ключі», по 125 пісень у кожному, з докладними коментарями.
Він організовував концерти, виконував народні пісні й думи, перекладав твори європейських композиторів і редагував нотні видання. Для Київського оперного театру переклав лібрето опер «Викрадення із сералю» Моцарта, «Пророк» Меєрбера, «Фауст» Ґуно, «Паяци» Леонкавалло, «Руслан і Людмила» Глінки та «Алеко» Рахманінова. Автор близько 60 наукових праць, серед яких дослідження про оперу Миколи Лисенка «Андріяшіада», Лисенка як хорового диригента, Шевченка й народну пісню, а також автобіографії Лисенка. Ревуцький помер у Києві в грудні 1941 року; похований на Байковому кладовищі.
Організації
1