Едуард Ріц

Едуард Теодор Людвіг Ріц (17 жовтня 1802, Берлін — 23 січня 1832) — німецький скрипаль. Він походив з музичної родини: був старшим сином альтиста Йоганна Фрідріха Ріца, музиканта Королівського оркестру, та старшим братом композитора Юліуса Ріца.

Початкову музичну освіту здобув у батька, згодом брав уроки у П’єра Роде. Теорію та композицію вивчав під керівництвом Карла Фрідріха Цельтера. Від 1821 року навчався у Берлінській співочій академії, де нерідко виконував тенорові партії.

Як соліст дебютував 1818 року. У 1819–1825 роках грав у Берлінському придворному оркестрі й з часом обійняв посаду концертмейстера. Через погіршення здоров’я 1824 року був змушений припинити публічні виступи, а згодом подав у відставку після конфлікту з капельмейстером Спонтіні.

1819 року Ріц став першим учителем скрипки десятирічного Фелікса Мендельсона; між учнем і педагогом склалися близькі дружні стосунки, що тривали до смерті Ріца і частково продовжилися через його молодшого брата. Мендельсон високо цінував Ріца як музиканта: ранній Скрипковий концерт ре мінор 1822 року присвячено йому; припускають, що саме Ріц виконав цей твір уперше, хоча достовірних свідчень про це не збереглося. Композитор також присвятив йому Октет і одну зі скрипкових сонат.

У 1826 році Ріц заснував інструментальний ансамбль Берлінського філармонічного товариства, пов’язаний із Берлінською співочою академією під орудою Цельтера, та був його диригентом до кінця життя. Зокрема, він був концертмейстером оркестрового складу, що 11 березня 1829 року взяв участь у виконанні «Страстей за Матвієм» Йоганна Себастьяна Баха — концерті, організованому з ініціативи Мендельсона і визнаному початком відродження популярності бахівської музики.

Ріц помер від сухот у Берліні, на тридцятому році життя.