Олена Михайлівна Фраєнова, уроджена Михаліна Михайлівна Визго, — російська музикознавиця і педагог, творчиня загальноросійського курсу музичного фольклору народів СРСР для середніх навчальних закладів. Народилася в Ташкенті, а від 1948 року жила в Москві.
Вона походила з родини, пов’язаної з наукою і музикою: її батько Михайло Визго був гідравліком-гідротехніком, а мати Тамара Визго — музикознавицею. У 1951 році Фраєнова закінчила Музичне училище при Московській консерваторії, а в 1956 році — Московську консерваторію. Її дипломна праця «Оперні форми в опері Дж. Верді “Отелло”» була написана у класі професора Бориса Ярустовського. Від 1956 року вона була дружиною Віктора Фраєнова.
Понад п’ятдесят років, у 1956–2008 роках, Фраєнова працювала в Музичному училищі, згодом коледжі, при консерваторії. Вона викладала народну творчість та інші дисципліни. Наприкінці 1970-х — на початку 1990-х років вела створений нею курс народної творчості, який охоплював не лише російський матеріал, а й фольклор інших народів СРСР. Завдяки цьому курс залишався унікальним серед музичних училищ Москви.
Серед її численних учнів були диригент Володимир Юровський, композитори Антон Сафронов і Андрій Семенов, музикознавиці Ірина Лозова та І. Степанова, а також фольклористи, пов’язані з ансамблем «Віртуальне село». Її педагогічна діяльність справила помітний вплив на кілька поколінь виконавців, композиторів і дослідників музичного фольклору.
У своїх наукових працях Фраєнова розглядала музичний фольклор у контексті загальної історії музики, що вирізняло її курс серед інших аналогічних програм. У центрі її наукових зацікавлень перебував російський фольклор, який вона вивчала як сам по собі, так і в зіставленні з фольклором найближчих сусідів росіян, зокрема з литовським і грузинським багатоголоссям, а також з епічними традиціями адигських і тюркських народів. У дослідженні ритміки вона наполягала, що вірш у народній пісні неможливо аналізувати поза зв’язком із музикою, і підкреслювала особливе значення народного п’ятискладника для російської музично-поетичної традиції.
Однією з її найважливіших і найзатребуваніших праць стала «Хрестоматія з російської народної музичної творчості», видана в Москві 2000 року та згодом двічі перевидана. Це видання використовувалося і як навчальний посібник, і як збірка наспівів та текстів для фольклорних ансамблів. Вона також брала участь у конференціях, присвячених ювілею Михайла Глинки, у Смоленську та Москві.
Окрім музичного фольклору, Фраєнова активно займалася інструментознавством, спеціалізуючись на східних музичних інструментах, зокрема на танбурі, шумерських арфах і лірах, давньоєгипетських арфах і лютнях, а також бактрійській лютні. Вона була авторкою низки статей про музику усної традиції та музичні інструменти в авторитетних енциклопедичних виданнях СРСР і Росії, зокрема в «Музичній енциклопедії», «Музичному енциклопедичному словнику», енциклопедії «Музичні інструменти» та «Великій російській енциклопедії».
Померла в Москві 25 вересня 2013 року. Її поховали на 3-й ділянці Міуського кладовища.