Єлизавета Лавровська — російська оперна й концертна співачка-контральто та музична педагогиня. Народилася 13 жовтня 1845 року в Кашині. Після переїзду родини до Москви навчалася в Московському Єлизаветинському інституті, а згодом — у Санкт-Петербурзькій консерваторії в класі Ніссен-Саломан. У 1868 році закінчила консерваторію зі срібною медаллю й дебютувала на петербурзькій оперній сцені.
У 1868–1872 та 1879–1880 роках Лавровська співала в Маріїнському театрі, а в 1890–1891 роках — у Великому театрі. Виступала з концертами в Росії та за кордоном, зокрема в Лондоні, Парижі, Берліні й Мілані. У Бадені брала уроки вокалу в Поліни Віардо, а в Парижі продовжила навчання під керівництвом Віардо-Гарсія. У 1873 році одружилася з князем Петром Цертелєвим.
До найвідоміших партій Лавровської належали Ваня в опері «Життя за царя», Княгиня в «Русалці», Фідея в «Пророку», Ратмир у «Руслані і Людмилі», Орфей в «Орфеї та Еврідіці», Зібель у «Фаусті» й Азучена в «Трубадурі». Вона також виконувала партії Рогнеди та Груні в операх Олександра Серова. Петро Чайковський високо цінував її голос і виконавське мистецтво; Лавровська подала йому ідею написати оперу за «Євгенієм Онєгіним». Чайковський присвятив їй шість романсів і вокальний квартет «Ніч», а партію Морозової в опері «Опричник» написав з огляду на її голос. Сергій Рахманінов присвятив їй романси «Вона, як полудень, хороша» та «У моїй душі», а Сергій Танеєв — романс «Люди сплять».
Від 1888 року до смерті Лавровська була професоркою Московської консерваторії; з 1917 року мала звання заслуженої професорки. Серед її учнів були Б. Абрамов, М. Дулова, Є. Збруєва та Н. Новоспаська. Збереглися два аудіозаписи її співу, а 1890 року Юліус Блок записав її голос на фонограф. Лавровська померла в Москві 4 лютого 1919 року.