Євген Ліберман

Євген Якович Ліберман (22 листопада 1925, Москва — 5 серпня 2003, Москва) — радянський і російський піаніст, музичний педагог, професор Російської академії музики імені Гнесіних, один із яскравих представників нейгаузівської школи фортепіанного мистецтва. Народився в Москві в єврейській родині: його батько Яків Абрамович Ліберман був економістом і працівником наркомату комунального господарства, мати Анна (Сарра) Михайлівна Ліберман — домогосподаркою.

Усе життя Лібермана було тісно пов’язане з комплексом музичних навчальних закладів імені Гнесіних. Він навчався у Московській середній спеціальній школі імені Гнесіних у класі Євгенії Геккер. На початку німецько-радянської війни разом зі школою перебував в евакуації в Ташкенті, де певний час навчався у видатного ленінградського педагога Леоніда Ніколаєва. Після досягнення повноліття був призваний до Радянської армії і в 1944—1946 роках служив на Балтійському флоті; у бойових діях участі не брав, але був нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

Після демобілізації 1946 року вступив до Музично-педагогічного інституту імені Гнесіних у клас Генріха Нейгауза. Закінчивши інститут у 1950 році, одразу розпочав викладацьку діяльність на кафедрі спеціального фортепіано: спершу в училищі, а з 1959 року — в інституті імені Гнесіних. У 1977 році став доцентом, а в 1986 році — професором кафедри спеціального фортепіано. Викладав в Академії імені Гнесіних до кінця життя, навіть попри важку хворобу в останні роки. У 1991—1992 роках працював в Ізраїлі, у музичній академії Тель-Авівського університету.

Як учень Генріха Нейгауза, Ліберман став одним із найпомітніших продовжувачів цієї виконавської та педагогічної традиції. Його сучасники відзначали виняткову майстерність у питаннях фортепіанної техніки, уміння знаходити точні рухові й звукові рішення, а також сильний емоційний вплив його гри та педагогічного показу за інструментом. Він проводив майстер-класи в багатьох містах Радянського Союзу, а також створив низку озвучених навчальних посібників із виконанням і методичними коментарями.

Концертну діяльність Ліберман розпочав рано і регулярно виступав із сольними програмами в Москві та інших містах СРСР. Критики підкреслювали широту його репертуару, витонченість у доборі програм, красу звуку, стилістичну зрілість і тонку педалізацію. Він часто виконував твори Моцарта, Бетховена, Шуберта, Дебюссі, Прокоф’єва, Шостаковича, а також звертався до фортепіанної музики XX століття, зокрема Віла-Лобоса, Онеггера, Пуленка і Мійо. Особливе місце в його кар’єрі посіло те, що він став першим у СРСР виконавцем усіх фортепіанних сонат і фантазій Моцарта в одному сезоні 1964—1965 років.

Ліберман був також плідним автором наукових і методичних праць з фортепіанного виконавства. Йому належить понад п’ятдесят наукових робіт, а також рецензії на виступи визначних музикантів. Його статті регулярно друкувалися в журналах «Советская музыка» і «Музыкальная жизнь». Серед найвідоміших книг — «Робота над фортепіанною технікою» (1971), що неодноразово перевидавалася і була перекладена японською, чеською та сербською мовами, «Творча робота піаніста з авторським текстом» (1988), а також багатотомна праця про фортепіанні сонати Бетховена, видана у 2003 і 2005 роках.

Серед його учнів — численні музиканти-педагоги й виконавці, зокрема Олег Мусорін, Іван Тихомиров, Сергій Грохотов, Андрій Джангваладзе, а також джазовий піаніст Данило Крамер. Помер Євген Ліберман 5 серпня 2003 року в Москві та був похований на Донському кладовищі. Його ім’я пов’язане передусім із глибокою педагогічною традицією, високою культурою фортепіанного звуку та вагомим внеском у методику піаністичного мистецтва.