Фридрих Вик

Фридрих Вик (повне ім’я — Йоганн Готлоб Фрідріх Вик) — німецький музичний педагог, один із найвідоміших учителів фортепіано XIX століття, а також викладач співу, власник фортепіанного магазину, автор есеїв, музичних рецензій і педагогічних праць. Народився 18 серпня 1785 року в Претчі поблизу Лейпцига, у родині купця, що не мала виразних музичних традицій. За бажанням батьків у 1798 році був відданий до лейпцизької школи Святого Фоми, однак через хворобу пробув там зовсім недовго й мусив повернутися додому. Після одужання, у 1800 році, продовжив освіту в середній школі в Торгау, де здобув і свою єдину формальну фортепіанну підготовку — кілька уроків у Йоганна Петера Мільхмайєра. У 1803 році вступив на богословський факультет Віттенберзького університету, готуючись до духовної кар’єри, але після обов’язкової пробної проповіді в Дрездені залишив теологію.

Попри університетські студії, головну увагу він приділяв музиці. Протягом наступних років працював домашнім учителем у заможних родинах Тюрингії, зокрема в барона фон Зекендорфа в Кверфурті, де зблизився з музикантом Адольфом Баргелем, який справив на нього вирішальний вплив. Маючи небагато безпосередніх контактів із широким музичним світом, Вик значною мірою формував свої педагогічні погляди самостійно, спираючись, зокрема, на ідеї Жан-Жака Руссо та Йоганна Генріха Песталоцці. У 1815 році він написав цикл пісень і надіслав його Карлу Марії фон Веберу; твори були надруковані й обговорювалися в Allgemeine musikalische Zeitung, а схвально-критичний відгук Вебера став для нього важливим поштовхом остаточно присвятити себе музичній діяльності.

У 1814 році Вик оселився в Лейпцигу, а з 1818 року займався продажем, прокатом і ремонтом фортепіано та інших музичних інструментів, одночасно провадячи музичну бібліотеку абонементного типу, якою, як відомо, користувався Ріхард Вагнер. У справах свого бізнесу їздив до Відня до ділового партнера Маттеуса Андреаса Штайна; під час однієї з таких поїздок у липні 1823 року відвідав Людвіга ван Бетховена. У 1828 році Вик придбав у Штайна фортепіано для своєї доньки Клари; згодом цей інструмент зберігався в будинку Роберта Шумана в Цвіккау і був зображений на звороті банкноти номіналом 100 німецьких марок.

У період поширення в Німеччині фортепіанного методу Лог’є Фридрих Вик став його палким прихильником, однак завдяки практичному мисленню дійшов висновку, що окремі положення можна вдосконалити. У результаті він виробив власну педагогічну систему, засновану на ранньому й послідовному розвитку слуху, техніки, пам’яті та художньої виразності. Його методи вважалися гнучкими й прогресивними: він наголошував не на механічній вправності пальців і не на монотонних вправах, а на рівності звуку, співучому легато, виразності, загальному музичному розвитку, заняттях з теорії, гармонії, контрапункту й композиції, а також на постійному слуханні найкращих виконавців. Обмежуючи кількість годин щоденних занять, він радив уникати перевтоми, поєднуючи навчання з прогулянками й перебуванням на свіжому повітрі. Водночас у практичному житті суворість і владність його характеру не завжди відповідали проголошеним ідеалам.

Надзвичайні успіхи його дочок, піаністок Клари та Марії, яких він навчав за цією методикою, принесли йому блискучу репутацію, після чого він цілком присвятив себе викладанню гри на фортепіано. Особливо ретельно він вибудував музичну освіту Клари, своєї другої дитини: її заняття були розплановані до дрібниць і включали фортепіано, скрипку, спів, теорію, гармонію, композицію та контрапункт. Уже в дитячому віці вона стала вундеркіндом, а з одинадцяти років вирушала в міжнародні концертні турне, у яких батько супроводжував її по Європі. Марія Вик також стала концертною піаністкою, хоч і не досягла такої слави, як Клара. Серед його найвідоміших учнів були Роберт Шуман, Карл Фільч і Ганс фон Бюлов.

У квітні 1840 року Вик переїхав до Дрездена, де почав вивчати методику вокального викладання у Йоганна Алоїза Мікша. Невдовзі він здобув таку саму високу славу як викладач співу, як і як педагог-піаніст. У нього навчалися, зокрема, Волтер Генрі Ротвелл, Антон Краузе, Клара Бауер, Гуго Брюклер, Ізидор Вільгельм Зайсс, Фрідріх Райхель та інші. Від 1844 року Дрезден став його постійним місцем проживання; влітку він мешкав у Лошвіці. Його дім був місцем зустрічі учнів, музикантів і знайомих, а сам він прагнув активно впливати не лише на виконавське виховання, а й на мистецькі кар’єри близьких йому людей. Фелікс Мендельсон підтримував його кандидатуру на посаду професора фортепіано в Лейпцизькій консерваторії, але це місце зрештою отримав Ігнац Мошелес.

У приватному житті його першою дружиною була співачка Маріанна Тромліц, онука відомого флейтиста Йоганна Георга Тромліца і знана виконавиця Лейпцига, яка регулярно співала в Гевандгаузі та допомагала йому у викладанні, займаючись з більш підготовленими учнями. У цьому шлюбі народилося п’ятеро дітей, серед них Клара Вик, а також сини Альвін і Густав. Розбіжності між подружжям, значною мірою загострені непоступливим характером Вика, виявилися непримиренними; після розлучення Маріанна вийшла заміж за Адольфа Баргеля. У 1828 році Фридрих Вик одружився вдруге — з Клементиною Фехнер, яка була на двадцять років молодша за нього, сестрою Густава Теодора Фехнера та художника Едуарда Клеменса Фехнера; у цьому шлюбі народилися Марія, Цецилія та Клеменс, який помер у дитинстві. Як батько й педагог Клари він відіграв визначальну роль у формуванні її як концертуючої піаністки, ретельно керуючи її освітою, репертуаром і ранньою артистичною кар’єрою.

Однією з найвідоміших сторінок його біографії став конфлікт із Робертом Шуманом, який був і його учнем, і згодом чоловіком Клари. Побоюючись, що шлюб Клари з матеріально несталим композитором зруйнує його плани щодо її кар’єри, Вик рішуче противився їхньому союзу й намагався зірвати його всіма можливими засобами. Він погрожував позбавити Клару спадку і навіть грошей, зароблених нею самою, висував принизливі фінансові умови, неодноразово затягував судовий процес, не з’являючись на слухання, а також подавав до суду образливі й наклепницькі заяви проти Шумана, звинувачуючи його в моральній неспроможності, лінощах, пияцтві та творчій посередності. Пара вела таємне листування й домагалася дозволу на шлюб у саксонському апеляційному суді. У липні 1840 року суд став на бік молодих, а згодом Шуман виграв ще й справу про наклеп; Вика зобов’язали виплатити подружжю значну суму, а за зухвалу поведінку в суді йому було призначено коротке ув’язнення. Клара і Роберт одружилися 12 вересня 1840 року, напередодні її двадцять першого дня народження. Зрештою він був змушений за рішенням суду повернути Кларі й її фортепіано. Пізніше між ними настало часткове примирення, і у своїх публікаціях від 1844 року він уже ставив Шумана поряд із Фридериком Шопеном, Мендельсоном та Мошелесом як взірець справжнього мистецтва.

Відомо також, що він належав до музичного кола, в якому знали й високо цінували творчість Фридерика Шопена. Вик опублікував дуже прихильну рецензію на шопенівські «Варіації на тему “La ci darem la mano”» у німецькому журналі Caecilia, однак надмірна захопленість цього тексту викликала в самого Шопена радше роздратування, ніж вдячність, і композитор не бажав поширення цієї рецензії французькою мовою. У 1840-х роках Вик і надалі активно втручався в концертну діяльність своїх дочок: спершу знову долучався до справ Клари, а згодом почав просувати музичну кар’єру Марії, а також співачки Мінни «Шульц-Вік», яку неправдиво представляв як свою доньку.

Окрім викладацької практики, Вик залишив і літературну спадщину. Найвідомішою його працею стала книга про фортепіанну й вокальну освіту «Klavier und Gesang» («Фортепіано і спів»), у якій він виклав свої погляди на навчання, формування музиканта та розвиток художнього смаку. Крім того, він публікував фортепіанні етюди й вправи, памфлети, ґрунтовні есеї та редагував різні фортепіанні видання. Його педагогічні ідеї справили тривалий вплив не лише на сучасників, а й на наступні покоління піаністів і викладачів.

Помер Фридрих Вик 6 жовтня 1873 року в Лошвіці, передмісті Дрездена, де проводив літні місяці. Його поховали на дрезденському цвинтарі Святої Трійці. В історії музики він залишився передусім як один із найавторитетніших німецьких музичних педагогів свого часу, чия викладацька діяльність суттєво вплинула на розвиток фортепіанного та вокального мистецтва XIX століття, а його ім’я й досі нерозривно пов’язане з мистецькою традицією родини Вик—Шуман.

Connections

This figure has 3 connections in the Music Lineage catalog.