Галина Ковальова

Галина Ковальова — радянська російська оперна співачка, камерна співачка і музичний педагог, володарка лірико-колоратурного сопрано. Народилася 7 березня 1932 року в селищі Гарячий Ключ у Північно-Кавказькому краї. Помітне місце в її мистецькій біографії посіли оперна сцена, концертна діяльність і педагогічна праця.

У 1959 році вона закінчила Саратовську консерваторію імені Л. В. Собінова по класу співу О. М. Стрижової. Під час навчання отримувала Собіновську стипендію. Ще студенткою четвертого курсу, у 1957 році, брала участь у концертах VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві.

Із 1958 року Ковальова була солісткою Саратовського театру опери та балету. Від 1960 року виступала як солістка Ленінградського театру опери та балету імені С. М. Кірова, нині Маріїнського театру. У 1961 році дебютувала в партії Розіни в опері «Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні. Згодом здобула визнання як виконавиця партій Лючії в «Лючії ді Ламмермур» Гаетано Доніцетті та Віолетти в «Травіаті» Джузеппе Верді.

Важливе місце в її репертуарі посідав і російський оперний доробок. Вона виконувала партії Марфи в «Царевій нареченій», Царівни-Лебідь у «Казці про царя Салтана» та Волхови в «Садку» Миколи Римського-Корсакова, а також Антоніди в «Івані Сусаніні» і Людмили в «Руслані і Людмилі» Михайла Глінки. Серед інших її сценічних ролей були Джильда, Леонора, Аїда, Манон, Цариця Ночі, Мікаела, Снігуронька, Наташа Ростова, Йоланта, Лакме, Оскар та інші партії.

Ковальова виступала і як концертна та камерна співачка. Її камерний репертуар охоплював романси Петра Чайковського, Сергія Рахманінова, Сергія Танєєва, Петра Булахова, Олександра Гурильова, Олександра Варламова, Олександра Глазунова, а також твори Сергія Прокоф'єва, Дмитра Шостаковича, Юрія Шапоріна, Рейнгольда Глієра і Георгія Свиридова. У концертних програмах вона також виконувала музику Роберта Шумана, Франца Шуберта, Йоганнеса Брамса, Йоганна Себастьяна Баха, Ференца Ліста, Георга Генделя, Едварда Гріга, Ернеста Шоссона, Анрі Дюпарка та Клода Дебюссі.

Протягом багатьох років співачка виступала у співдружності з органістами; її постійною партнеркою була ленінградська органістка Н. І. Оксентян. Вона також виконувала «Концерт для голосу з оркестром» Рейнгольда Глієра, великі сольні партії в «Реквіємі» Джузеппе Верді, «Порах року» Йозефа Гайдна, Другій симфонії Густава Малера, «Дзвонах» Сергія Рахманінова та в симфонії-кантаті Юрія Шапоріна «На полі Куликовому». Як оперна співачка вона співала в дуетах із Миколою Гяуровим, Георгом Отсом, Хендріком Круммом, Володимиром Атлантовим, Віргіліюсом Норейкою, Оленою Образцовою та Іриною Богачовою.

Гастрольна діяльність Ковальової охопила Болгарію, Чехословаччину, Францію, Італію, Канаду, Польщу, НДР, Японію, США, Швецію, Велику Британію та країни Латинської Америки. У 1970 році вона стала доцентом Ленінградської консерваторії, а з 1981 року — професором. Серед її відомих учнів названо С. О. Ялишеву та Ю. М. Замятіну.

Співачка була лауреаткою Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків у Софії, IX Міжнародного конкурсу вокалістів у Тулузі та Монреальського міжнародного конкурсу виконавців. Вона мала звання заслуженої артистки РРФСР, народної артистки РРФСР і народної артистки СРСР. У 1978 році була удостоєна Державної премії РРФСР імені М. І. Глінки за виконання партій Антоніди та Марфи.

Галина Ковальова померла 7 січня 1995 року в Санкт-Петербурзі від онкологічного захворювання. Її поховано на Літераторських містках Волковського кладовища. У міському історичному музеї імені І. Д. Попка в місті Гарячий Ключ створено експозицію, присвячену співачці, а в 2008 році в Санкт-Петербурзі на будинку, де вона жила, встановлено меморіальну дошку.

Connections

This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.