Георгій Дмитрієв

Георгій Петрович Дмитрієв — радянський і російський композитор. Народився у Краснодарі в родині військового лікаря. Із шести років навчався гри на фортепіано, і саме до цього часу належать його перші спроби композиції.

У 1958—1961 роках навчався у Краснодарському музичному училищі за класами фортепіано, теорії музики та композиції. За рекомендацією Дмитра Шостаковича 1961 року вступив до Московської державної консерваторії імені Петра Чайковського на композиторське відділення, у клас професора Дмитра Кабалевського. Після закінчення консерваторії у 1966 році продовжив музичну освіту в аспірантурі й закінчив її з відзнакою у 1968 році. Із 1969 року був членом Спілки композиторів СРСР.

У 1969—1983 роках поєднував композиторську діяльність із педагогічною та науковою працею. Викладав композицію, інструментування і поліфонію в Державному музично-педагогічному інституті імені Гнесіних, а також композицію в Центральній школі при Московській консерваторії. У 1973 році вийшла друком його книжка «Ударні інструменти: трактування і сучасний стан», перша російськомовна монографія з цієї теми, а в 1981 році — дослідницька праця «Про драматургічну виразність оркестрового письма».

Щорічний музичний фестиваль «Московська осінь», заснований 1979 року, відкрив можливість для виконання низки великих творів Дмитрієва в симфонічному, ораторіальному, камерно-інструментальному та хоровому жанрах і сприяв утвердженню його високої професійної репутації. У 1986 році його обрали заступником голови правління Московської організації Спілки композиторів РРФСР, а в 1988 році на перших демократичних виборах — її головою. У 1989 році він заснував Спілку композиторів Москви із самостійним творчим і економічним статусом.

Із його ім’ям у ці роки були пов’язані організація і проведення нових музичних фестивалів, перші концерти раніше забороненої православної хорової музики, виконання творів репресованих композиторів, зокрема Миколи Рославця, а також музики сучасних західних авторів, серед яких Ксенакіс, Штокгаузен і Беріо. Він також брав участь у заснуванні Асоціації сучасної музики та Асоціації електронної музики. У 1989—1991 роках був секретарем правління і першим заступником голови Спілки композиторів СРСР, де реформував авторсько-правові, соціально-економічні та міжнародні програми. Після розпаду СРСР, у 1992 році, був обраний головою Міжнародної асоціації композиторських організацій країн СНД.

Із 1993 року очолював Російське музичне товариство — громадське об’єднання, що вело незалежну творчу, концертну та видавничу діяльність. Із 1994 року відновив педагогічну діяльність і вів клас композиції в Російській академії хорового мистецтва. У березні 2014 року підтримав анексію Криму, підписавши лист президентові Росії Володимиру Путіну на її підтримку.

Творчість Дмитрієва охоплювала широке коло жанрів — від дитячої фортепіанної мініатюри до масштабного симфонічного полотна. Особливе місце в його спадщині посідала духовна, зокрема православна тематика. Важливим складником його творчого мислення було також літературно-поетичне слово: композитор звертався до літописів, міфів, канонічних текстів, житій святих, народних пісень, історичних документів, прози й поезії класичних і сучасних авторів.

Серед його основних творів — музично-сценічні полотна «Кохана і втрачена» та «Святитель Єрмоген», ораторії «Із „Повісті временних літ“» і «Космічна Росія», симфонії, концерт для скрипки з оркестром, камерно-інструментальні, вокальні й хорові композиції, зокрема «Всеношна», «Stabat Mater dolorosa», «Заповіт Миколи Васильовича Гоголя» та «Володимирська Богоматір». Він також писав музику до кінофільмів і залишив помітну дискографію. Був лауреатом міжнародних композиторських конкурсів у Будапешті та Тренто, лауреатом Премії уряду Москви, кавалером Золотої пушкінської медалі та заслуженим діячем мистецтв Росії. Помер у Москві 15 липня 2016 року.

Connections

This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.