Герман Галинін — радянський композитор. Він народився 30 березня 1922 року в Тулі, а помер 18 липня 1966 року в Москві. Розквіт його творчості припав на другу половину 1940-х і початок 1950-х років.
Галинін народився в родині робітника. Рано залишився без батьків, певний час був безпритульним, а з 1934 року виховувався в дитячому будинку міста Тули. Там він навчився грати на кількох народних інструментах і фортепіано. Влітку 1937 року музичний керівник оркестру дитячого будинку Іван Мальцев повіз його на прослуховування до музичного училища при Московській консерваторії. Більшість членів комісії тоді не оцінили здібностей хлопця, однак професор Ігор Способін звернув на нього увагу та рекомендував зарахувати його на підготовче відділення.
Після року навчання на підготовчому відділенні, у 1938 році, Галинін вступив до Музичного училища при Московській консерваторії, де навчався під керівництвом Ігоря Способіна і Григорія Литинського. У 1941 році, вже будучи студентом Московської консерваторії, він пішов добровольцем до армії. Там керував художньою самодіяльністю, писав масові пісні, а також музику до драматичних вистав. У 1944 році продовжив навчання в консерваторії, яку закінчив у 1950 році за класом композиції Миколи Мясковського; під час хвороби останнього також навчався у класі Дмитра Шостаковича.
Після партійної постанови 1948 року «Про оперу "Велика дружба"» Тихон Хренніков піддав критиці Перший фортепіанний концерт Галиніна, хоча згодом, у 1957 році, спростовував цю оцінку. Попри критику, у 1951 році композитор був удостоєний Сталінської премії за «Епічну поему на російські теми» для оркестру. Того ж року в нього діагностували шизофренію, і через хворобу його творча активність у наступні роки неухильно знижувалася.
Наприкінці 1950-х років музика Галиніна посіла міцне місце в репертуарі провідних радянських виконавців і диригентів, зокрема Олександра Гаука, Євгена Свєтланова, Рудольфа Баршая та Геннадія Рождественського, а також піаністів Анатолія Ведерникова, Євгена Малініна і Дмитра Башкірова. Його камерну музику активно виконував і записував Державний квартет імені Бородіна. Останнім твором Галиніна стало «Скерцо для скрипки і струнного оркестру», написане в 1966 році.
Творчість Галиніна вважається значним явищем у радянській музиці, яке довгий час залишалося недооціненим. Уже ранні його твори вирізнялися продуманістю музичної мови та форми. У стилі й техніці композиції він постав як спадкоємець російської класичної школи й залишався осторонь західних авангардних течій. Найпоказовішими творами цього періоду були оркестрова «Епічна поема на російські теми», ораторія «Дівчина і смерть» та Перший фортепіанний концерт.
Пізніші твори композитора виявляють більшу схильність до дисонансів і позначені похмурішими настроями, що в статті пов’язується з його психічним станом. Особливо вдячна пам’ять про нього збереглася в системі дитячих музичних шкіл завдяки його коротким і нескладним фортепіанним п’єсам для початківців. Серед відомих творів Галиніна також — Струнний квартет № 1, Фортепіанне тріо, Сюїта для струнного оркестру, «Молодіжна святкова увертюра», Струнний квартет № 2, Арія для скрипки і струнного оркестру, три сонати для фортепіано та Другий концерт для фортепіано з оркестром.
Галинін помер 18 липня 1966 року. Його поховали на Ваганьковському кладовищі. Серед відзнак композитора — Сталінська премія другого ступеня 1951 року та Державна премія РРФСР імені М. І. Глінки, присуджена посмертно у 1968 році. Його ім’ям названо дитячу школу мистецтв у Тулі, а на будівлі колишнього дитячого будинку встановлено пам’ятну дошку.