Джакомо Каріссімі
Джакомо Каріссімі — італійський композитор і педагог початку бароко, один із найвидатніших представників римської школи музики. Він заклав характерні риси латинської ораторії, створив великий обсяг мес, мотетів і кантат, і вплинув на музичний розвиток Північної Європи через своїх учнів та широке поширення своїх творів.
Каріссімі був охрещений 18 квітня 1605 року в місті Марино поблизу Рима, походив із родини бондрара та був наймолодшою дитиною в родині. Його рання діяльність пов’язана з Тіволі, де він спершу співав у хорі, а згодом став органістом, після чого працював маестро ді капелла в Ассізі та від 1628 року — у римській базиліці Сан-Аполлінаре, де залишався до кінця життя. У 1637 році він прийняв священницький сан, а в 1656 році королева Христина Шведська призначила його своїм хормейстером камерного концерту.
Каріссімі ніколи не залишав меж Італії, проте його музика набула широкого розповсюдження в Європі, що значно посилило його вплив. Його сучасники описували його як стриману, шляхетну й схильну до меланхолії людину. Серед його значних заслуг — розвиток речитативу, становлення камерної кантати та закріплення моделі ораторії без сценічної дії, що зберігала популярність упродовж двох століть.
Він створив численні ораторії на біблійні сюжети, серед яких «Джефте», «Джонас», «Страшний суд», «Соломонів суд», «Валтасар», «Суєта суєт» та інші, а також понад 130 італійських кантат. Частину творів, зокрема кілька мес і магніфікатів, сучасні дослідники вважають дискусійними щодо авторства. Його спадщина зберігається в бібліотеках Оксфорда, Британського музею та Національній бібліотеці Франції, а вибрані твори були опубліковані Чарльзом Берні та Джоном Гокінзом.
Його музика справила сильне враження на сучасників: про це, зокрема, свідчив Семюел Піпс у своєму щоденнику. Постать Каріссімі надихнула також художню літературу, ставши центральною у серії оповідань «Euterpe» Енріко М. Торо.
