Джованні Б. Соміс

Джованні Баттіста Соміс (італ. Giovanni Battista Somis; 25 грудня 1686, Турин, Савойське герцогство — 14 серпня 1763, Турин, Сардинське королівство) — італійський скрипаль і композитор доби бароко. Він походив із родини придворних музикантів герцогів Савойських. Перші музичні уроки здобув разом із братом Джованні Лоренцо Сомісом у батька, Франческо Лоренцо Соміса.

У 1703–1706 роках, за деякими даними до 1707 року, удосконалював майстерність у Римі під керівництвом Арканджело Кореллі, а згодом, імовірно, навчався також у Вівальді у Венеції. Після повернення до Турина працював скрипалем герцогської капели, згодом став королівським концертмейстером і керівником придворного оркестру. Після цих призначень він, вочевидь, майже не залишав Турина, хоча саме як виконавець і педагог здобув широку європейську славу.

Соміс стояв біля витоків французької скрипкової школи й став важливою сполучною ланкою між класичними школами Італії та Франції. Серед його найвідоміших учнів були французькі музиканти Жан-Марі Леклер, Луї-Габріель Гійємен, Жан-П’єр Гіньйон і Шабран, а також Феліче Джардіні, швейцарець Гаспар Фріц і Гаетано Пуньяні, майбутній учитель Джованні Баттісти Віотті. Завдяки своїй педагогічній діяльності Соміс сприяв поширенню римської традиції Кореллі на північ від Італії та П’ємонту.

Попри відносно невелику концертну активність, музикант мав міжнародне визнання, значною мірою завдяки своїм французьким учням. Особливий резонанс мали його виступи в паризькому Concert Spirituel; відомо також про його поїздку до Парижа 1731 року. Журнал Mercure de France у 1733 році відгукнувся про його гру як про «найвище досконалство», і ці виступи стали однією з найважливіших скрипкових подій у Європі того часу.

Як композитор Соміс не здобув такої ж слави, як виконавець і педагог, хоча був автором понад 150 скрипкових концертів, більшості з яких не збереглося, а також камерних сонат та інших творів. За життя композитора було опубліковано близько 80 сонат. Його стиль, яскравіший і емоційно насиченіший, позначив помітний крок уперед у мистецтві скрипкової гри. Серед його творів особливо вирізняються opus 5, написані в галантному стилі з багатою орнаментикою.

До його опублікованої спадщини належать вісім опусів: Opus 1 — 12 камерних сонат для скрипки і basso continuo (Амстердам, 1717; видання J. Roger), Opus 2 — 12 камерних сонат для скрипки і basso continuo (Турин, 1723), Opus 3 — 12 камерних сонат для скрипки і basso continuo (Турин, 1725), Opus 4 — 12 камерних сонат для скрипки і basso continuo (Париж, 1726), присвячені кардиналу П’єтро Оттобоні, Opus 5 — 6 тріо-сонат для двох скрипок і basso continuo (Париж, 1733; видання Boisvin), Opus 6 — 12 камерних сонат для скрипки і basso continuo (Париж, 1734), Opus 7 — «Ideali trattimenti da camera» для двох скрипок, двох флейт або віол (Париж, 1750), а також Opus 8 — 6 тріо-сонат. Близько 1740 року в Парижі у видавця LeClerc вийшла також збірка з 12 сонат для віолончелі та basso continuo. Йому також приписують 3 концерти для двох скрипок, 3 концерти для флейти, 75 сонат для скрипки і basso continuo та мотет Mundi Splendidae.

Connections

This figure has 3 connections in the Music Lineage catalog.