Джузеппе Гаццаніґа
Джузеппе Гаццаніґа — італійський композитор, народився 5 жовтня 1743 року у Вероні й помер 1 лютого 1818 року в Кремі. Представник неаполітанської школи, він створив близько 50–60 опер, переважно в жанрі опери-буффа, а також значний доробок духовної та інструментальної музики.
Батько готував його до духовного сану, тому Гаццаніґа деякий час навчався в семінарії та потай студіював музику. Після смерті батька 1760 року він зміг присвятити себе фаховій освіті: спершу навчався у Ніколо Порпори у Венеції, а разом із ним переїхав до Неаполя, де безкоштовно навчався у консерваторії Сант-Онофріо в Порта-Капуана. Там його наставниками з контрапункту й композиції були Порпора, Карло Котуммачі, Джузеппе Долл, а в 1767–1770 роках — Нікколо Піччінні.
Дебютував у карнавальний сезон 1768 року в неаполітанському театрі Нуово над Толедо комічним інтермеццо «Барон ді Троккʼя» на лібрето Ніколо Черлоне, яке здобуло прихильність публіки. Повернувшись 1770 року до Венеції, познайомився з Антоніо Саккіні, чия підтримка та поради стали важливими для молодого автора. У 1771 році в театрі Сан-Мойзе поставили його драму-джокозо «Гостиниця» на лібрето Джованні Бертаті; після успіху у Вероні опера пролунала в Лісабоні, Відні, Регенсбурзі, Берліні та при дворі Естергазі. Ці постановки започаткували його широку європейську кар’єру, що включала також нетривалі перебування при дворах Мюнхена й Дрездена.
У 1775–1776 роках Гаццаніґа обіймав посаду маестро ді капели в кафедральному соборі Урбіно. У 1770-х роках він написав низку помітних творів, серед яких «Еціо», «Острів Каліпсо», «Персей і Андромеда», «Жінка-солдат» та «Зон-зон, принц Кібін-кін-ка». Особливий тріумф принесла опера «Урожай» (1778), поставлена в багатьох європейських містах, зокрема у Відні, Празі, Дрездені, Берліні, Лондоні та Лісабоні. У Венеції він також представив комічні опери «Примхлива дружина» (1785) і «Графиня Новалуна» (1786).
На замовлення придворного театру у Відні композитор написав оперу-буффа «Підроблений сліпий» на лібрето Лоренцо да Понте, прем’єра якої відбулася в Бурґтеатрі 20 лютого 1786 року. Найвідомішою його театральною працею стала драма-джокозо «Дон Жуан, або Камінний гість» на лібрето Бертаті, вперше виконана в лютому 1787 року у венеційському театрі Сан-Мойзе як друга дія «Драматичного капризу». Вона з’явилася на вісім місяців раніше за «Дон Жуана» Моцарта та мала значний успіх в Італії й за кордоном, зокрема на Корфу, у Парижі, Лісабоні та Мадриді. Лібрето Бертаті стало одним із джерел, які привернули увагу да Понте під час роботи над моцартівською оперою.
1791 року Гаццаніґа став маестро ді капели кафедрального собору в Кремі й зберігав цю посаду до смерті. Водночас він не припиняв театральної діяльності до 1807 року: серед пізніх опер — «Мартіно Карбонаро, або Утікачі молодята» (1801) та «Два близнюки» (1807). Його учнем у Кремі був Стефано Павезі, з яким він 1817 року співпрацював над виданням духовних псалмів, піснеспівів і гімнів на тексти Луїджі Тадіні.
В останній період життя композитор особливо зосередився на духовній та інструментальній музиці. Він написав меси, реквієм, псалми, гімни, кантати й ораторії, зокрема «Пророки на Голгофі», «Сусанна», «Самсон», «Смерть святого Мавра абата», «Тріумф святої Маргарити з Кортони» та «Тріумф Юдити». До його інструментальної спадщини належать симфонії, увертюри, три концерти для фортепіано з оркестром і концерт для струнних. Значна частина рукописів духовних творів зберігається у Вероні та Болоньї.
Музика Гаццаніґи вирізняється мелодичною легкістю, особливо виразною в комічних ситуаціях, і прагненням оновити оркестрове письмо в межах естетики свого часу. Сучасники високо цінували його виняткову продуктивність, а нині його ім’я передусім пов’язують із «Дон Жуаном». Життя й творчість композитора детально досліджував німецький музикознавець Фрідріх Крізандер, який наголошував на внеску Гаццаніґи у розвиток опери-буффа та європейської музичної культури пізнього XVIII століття.