Григорій Гнесін — російський і радянський співак, драматичний актор, письменник, поет, перекладач, бібліофіл і просвітитель. Він народився 17 червня 1884 року в Ростові-на-Дону в родині міського казенного рабина Фабіана Гнесіна та співачки Белли Флейтзінгер-Гнесіної. Був наймолодшим братом у великій родині Гнесіних.
Він закінчив Петровське реальне училище в Ростові. Із 1902 року навчався в Петербурзькому технологічному інституті на хіміка, а також був студентом університетів Дармштадта і Женеви. У 1903 році в Женевському університеті здобув диплом доктора природничих наук за спеціальністю хімія. Водночас, успадкувавши від матері вокальні здібності, мав гарний баритон і постійно виступав в аматорських колах, виконуючи російські романси, італійські пісні та відомі оперні арії.
У 1903 році він вирушив із Женеви до Італії, маючи намір навчатися співу, і грав у мандрівних трупах дель арте. Повернувшись до Росії, навчався співу в Петербурзі та брав участь у різних аматорських і професійних виставах як драматичний артист. У 1905 році після прослуховування в директора консерваторії Олександра Глазунова міг бути прийнятий до консерваторії, однак цьому завадили революційні події.
Гнесін був яскраво й різнобічно обдарованою людиною, схильною і до захопленості, і до авантюризму. Під час революції 1905—1907 років він провів півтора року у в’язниці, потім жив на Карельському перешийку. У 1908 році був заарештований і засланий, а з 1909 року став членом партії есерів. Після повернення з Італії у 1910 році перебував у Криму, Алушті, Москві та Петербурзі, а у Фінляндії, в Куоккалі, тісно спілкувався з Всеволодом Меєргольдом, Корнієм Чуковським, Миколою Кульбіним і Володимиром Маяковським.
У 1916—1919 роках він працював у Мурманську на будівництві залізниці, а в Петрозаводську — у дитячому будинку. Із 1919 року і до кінця життя мешкав у Петрограді-Ленінграді, де працював як артист, літератор і перекладач. У 1930-х роках на Ленінградському радіо вів популярну дитячу передачу «Дядько Гриша розповідає» та завідував нотної бібліотекою Ленінградської хорової капели.
Він був автором перекладів оперних лібрето, зокрема «Севільського цирульника» Джованні Паїзієлло для Оперного театру імені Костянтина Станіславського в Москві, перекладав італійські пісні, писав численні вірші, музичні твори та прозу. Його книжка «Спогади бродячого співака. Нариси Італії» вперше вийшла друком 1917 року і згодом перевидавалася. У Ленінграді він також був одним із найбільших бібліофілів.
2 листопада 1937 року Григорія Гнесіна заарештували, а 4 лютого 1938 року в Ленінграді розстріляли за сфабрикованим обвинуваченням у шпигунстві. У 1956 році його реабілітували. Після арешту значну частину його майна було конфісковано, через що вціліла лише мала частина літературної та епістолярної спадщини. Пізніше було знайдено великий архів його рукописів, а у 2019 році видано книжку, що об’єднала його літературну спадщину, зокрема «Спогади бродячого співака», радіоповісті про композиторів, п’єси та вірші.
Пам’ять про Григорія Гнесіна була вшанована меморіальною дошкою в Ростові-на-Дону та пам’ятною табличкою в Санкт-Петербурзі. Його постать зберігає значення не лише як виконавця і літератора, а й як помітного діяча культурного середовища свого часу.