Григорій Калинкович (при народженні — Герш Мотелевич Калинкович; 11 червня 1917, Джанкой — 7 червня 1992, Москва) — радянський композитор і педагог, заслужений діяч мистецтв РРФСР. У 1954 році здобув науковий ступінь кандидата мистецтвознавства.
Навчався у Сімферопольській музичній школі у Єви Сеферової та Якова Богорада. У 1935 році вступив до Московської державної консерваторії, яку закінчив 1940 року за класом фортепіано Олександра Гольденвейзера. У 1942 році завершив навчання на військово-диригентському факультеті консерваторії, а 1945 року — адʼюнктуру за класом композиції Бориса Лятошинського.
Від 1945 до 1978 року викладав у закладах підготовки військових диригентів при Московській державній консерваторії. Працював викладачем, від 1955 року був доцентом, у 1958—1960 роках — заступником керівника кафедри, а від 1966 року очолював кафедру інструментування та читання партитур.
Серед творів Калинковича — «Фантазія на тему Паганіні», «Елегія памʼяті Дмитра Шостаковича» (1976), концерт-капричіо для саксофона й альта з духовим оркестром, три симфонії, концертні твори для труби, кларнета, тромбона, баритона та саксофонів. Для фортепіано написав сонатину, сонату, три прелюдії і фуги та три концертні етюди; також створив два сонети Вільяма Шекспіра для голосу й фортепіано та низку пісень.
Композитор є автором праць з інструментування і транспозиції, зокрема «Курсу інструментування для духового оркестру», «Задачника з транспозиції», підручника інструментування для духового оркестру та дослідження про Миколу Римського-Корсакова як інспектора військово-музичних хорів морського відомства. Помер у Москві; урну з прахом поховано у колумбарії Ваганьківського кладовища.