Генріх Нейгауз

Генріх Густавович Нейгауз — видатний російський і радянський піаніст німецького походження, педагог, професор Московської консерваторії, народний артист РРФСР. Він народився 31 березня (12 квітня) 1888 року в Єлисаветграді в музичній родині: його батько Густав Нейгауз був директором приватної музичної школи. Будинок, у якому народився майбутній музикант, зберігся в сучасному Кропивницькому на вулиці Шульгиних, 26. Попри родинне середовище, свій музичний розвиток Нейгауз значною мірою вважав самостійним, оскільки педагогічні методи й піаністичні принципи батька викликали в нього радше відторгнення. На формування його художнього світогляду вагомо вплинули Кароль Шимановський та особливо дядько, відомий музикант Фелікс Блуменфельд.

Перший сольний концерт Нейгауз дав у 1897 році в рідному Єлисаветграді, а вже в 1902 році виступив разом з одинадцятирічним Мишею Ельманом. У 1904 році він концертуював у Дортмунді, Бонні, Кельні та Берліні разом зі старшою сестрою Наталією. Подальшу музичну освіту здобував у Берліні, навчаючись у Карла Генріха Барта та Леопольда Годовського. З 1909 року і до початку Першої світової війни продовжував навчання у Віденському університеті музики та виконавського мистецтва під керівництвом Годовського.

У 1914 році Нейгауз повернувся до Росії та вже наступного року екстерном закінчив Петроградську консерваторію. Його педагогічна діяльність розпочалася в Тифлісі, продовжилася в Київській консерваторії, де він працював у 1919–1922 роках, а з 1922 року остаточно була пов’язана з Московською консерваторією. У 1935–1937 роках він обіймав посаду директора цього закладу. Після перенесеного черевного тифу Нейгауз певний час не міг грати, а до кінця життя у нього майже не працював мізинець правої руки.

Період Другої світової війни став для Нейгауза надзвичайно драматичним. У 1941 році його заарештували за відмову від евакуації, після чого він провів вісім з половиною місяців у внутрішній тюрмі на Луб’янці. Завдяки клопотанню Еміля Гілельса його звільнили, однак примусово відправили за Урал. Піаністу вдалося зійти з поїзда у Свердловську, де він продовжив викладати у місцевій консерваторії. У липні 1944 року, після колективного звернення діячів культури, він зміг повернутися до Москви. Історії його арешту та воєнних років згодом були присвячені окремі дослідження й публікації.

Нейгауз був видатним педагогом, який виховав цілу плеяду музикантів світового рівня та справив величезний вплив на розвиток фортепіанної школи XX століття. Серед його учнів — Еміль Гілельс, Святослав Ріхтер, Яків Зак, Лев Наумов, Раду Лупу, Олег Бошнякович, Віра Горностаєва, Юрій Ананьєв, Елісо Вірсаладзе, Євген Могилевський, а також Тихон Хрєнников, Теодор Гутман, Натан Перельман, Віра Разумовська, Еммануїл Гроссман, Семен Бендицький, Анатолій Ведерников, Маргарита Федорова, Євген Малінін, Олексій Любимов, Олексій Насєдкін, Володимир Крайнєв, Ігор Жуков, Олександр Слободяник та інші. Серед менш відомих, але важливих представників його класу — Ундіна Дубова-Сергєєва, Берта Маранц, Антон Гінзбург, Юрій Муравльов, Костянтин Ганєв, Анатолій Геккельман, Євген Ліберман, Леонід Брумберг, Зденек Гнат, Валерій Кастельський, Валерій Васильєв, Анна Барон, Олена Ріхтер, Олена Гладіліна, Берта Козель і Альберт Тараканов. Його ім’я нерозривно пов’язане з формуванням радянської виконавської традиції.

Окреме місце в історії займає його творча дружба з визначними діячами культури, серед яких Осип Мандельштам, який у 1931 році присвятив йому вірш «Рояль». Музичний стиль Нейгауза вважався одним із найтонших і найглибших, а його інтерпретації творів Олександра Скрябіна — еталонними; він по праву вважається одним із найвидатніших виконавців музики цього композитора.

Особисте життя піаніста було сповнене як радощів, так і трагедій. Старший син Адріан помер від туберкульозу у віці двадцяти років у 1945 році. Інший син, Станіслав Нейгауз, став відомим піаністом, а донька Міліца присвятила себе математиці. Незважаючи на всі труднощі, Генріх Густавович залишався відданим мистецтву та педагогічній діяльності.

Генріх Нейгауз помер 10 жовтня 1964 року в Москві на 77-му році життя і був похований на Новодівичому кладовищі. Його творча спадщина включає фундаментальні праці з музичної педагогіки, зокрема книгу «Про мистецтво фортепіанної гри. Записки педагога», перше видання якої вийшло 1959 року, а також збірки статей, щоденників і листів, серед них «Роздуми, спогади, щоденники. Вибрані статті. Листи до батьків». Серед його відзнак — звання заслуженого діяча мистецтв РРФСР, орден Трудового Червоного Прапора, вручений 27 квітня 1937 року за видатні заслуги у підготовці музичних кадрів, і орден Леніна, присуджений 23 січня 1954 року за вислугу років і бездоганну роботу. Постать Нейгауза посідає ключове місце в історії музичної культури XX століття; у 2008 році йому було присвячено документальний фільм «Майстер Генріх» режисера Микити Тихонова, а його життю і спадщині надалі присвячувалися книги, статті та спеціальні дослідження.

Connections

This figure has 46 connections in the Music Lineage catalog.