Ігор Лученок

Ігор Михайлович Лученок — радянський і білоруський композитор, музичний педагог. Народний артист СРСР, один із найвідоміших представників білоруської пісенної музики другої половини ХХ століття. Працював у різних жанрах — вокально-симфонічному, камерно-інструментальному, камерно-вокальному, але найплідніше проявив себе саме в пісні.

Народився 6 серпня 1938 року в Мінську; за іншими джерелами, місцем народження називають селище Мар’їна Гірка. Походив із родини лікаря. Через три місяці після народження родина переїхала до Мар’їної Гірки Пуховицького району. У роки Другої світової війни, з 1942 до 1946 року, сім’я жила в Сальську, де певний час перебувала в окупації. Після війни батько працював у залізничній поліклініці, а наприкінці 1946 року родина повернулася до Білорусі, в Пуховичі.

Після переїзду до Мінська навчався в музичній школі при консерваторії, яку закінчив і як цимбаліст, і як піаніст. У 1961 році закінчив Білоруську державну консерваторію імені А. В. Луначарського за класом композиції А. В. Богатирьова. У 1963—1964 роках стажувався в Ленінградській консерваторії, а в 1967 році завершив аспірантуру Московської консерваторії у Т. М. Хрєннікова.

У 1952—1953 роках був артистом Державного народного оркестру Білоруської РСР. Працював викладачем музичної школи в Мінську, Мінського педагогічного інституту та Гомельського музичного училища. Із 1963 року викладав у Білоруській консерваторії, з 1969 року був старшим викладачем, а в 1982—1986 роках — її ректором; мав звання професора. Від 1980 року й до кінця життя очолював правління Білоруської спілки композиторів.

У 1976 році в Колонній залі Будинку спілок у Москві відбувся авторський концерт композитора, що мав великий успіх. Його твори увійшли до репертуару оркестру Михайла Фінберга, ансамблів «Песняры», «Сябры», «Верасы», «Шпакі», а також таких виконавців, як Йосип Кобзон, Софія Ротару, Валентина Толкунова, Марія Пахоменко, Лев Лещенко, Віктор Вуячич, Едуард Хіль, Тетяна Петрова та багато інших. У липні 2008 року ювілейний творчий вечір «Неспокійне серце» відкрив програму фестивалю «Слов’янський базар» у Вітебську.

Творча спадщина Лученка охоплює кантати, сонати, фортепіанні прелюдії, вокальні цикли, струнний квартет, симфонічні й вокально-симфонічні твори, музику до драматичних вистав, радіо- й телепостановок, телефільмів і кінофільмів. Серед помітних композицій — кантати «Курган», «Балада про солдатське серце», «Невідомий солдат», поема-легенда «Гусляр», вокально-симфонічна поема «Війна не потрібна». Особливе місце посідають його пісні, яких було понад 400, зокрема «Пам’ять серця», «Балада про Мінськ», «Журавлі на Полісся летять», «Хатинь», «Алеся», «Спадчына», «Мой родны кут», «Майський вальс» та «Пісня про Мінськ». Мелодію останньої щогодини відбивають куранти на вежі відновленої Мінської ратуші.

Композитор активно займався і громадською діяльністю: був членом ЦК ЛКСМ Білорусі та ЦК ВЛКСМ, народним депутатом СРСР у 1989—1991 роках, депутатом Верховної Ради Білоруської РСР, одним із ініціаторів створення Республіканської партії праці і справедливості та Товариства народної дипломатії. Також очолював Білоруську федерацію пауерліфтингу в 1993—1995 роках.

Був відзначений численними званнями й нагородами, серед яких звання заслуженого діяча мистецтв Білоруської РСР, народного артиста Білоруської РСР і народного артиста СРСР, Державна премія Білоруської РСР, премія Ленінського комсомолу, ордени Вітчизни III ступеня, Франциска Скорини, Жовтневої Революції, Дружби народів, «Знак Пошани» та багато інших відзнак. Став першим білорусом — володарем іменної зірки на Площі Зірок Естради біля концертного залу «Росія» в Москві.

Помер 12 листопада 2018 року в Мінську на 81-му році життя. Прощання відбулося в Центральному будинку офіцерів, похований на Східному кладовищі в Мінську. Його ім’ям названо вулиці в Мінську та Мар’їній Гірці. Дружина — Олександра Григорівна, викладачка сольфеджіо музичної школи № 10, донька Світлана — музикантка.