Ігор Михайлович Жуков (31 серпня 1936, Горький — 26 січня 2018, Москва) — радянський і російський піаніст та диригент, заслужений артист Росії. Належав до помітних музикантів свого покоління, поєднуючи активну концертну діяльність із роботою диригента та керівника камерних оркестрів.
Як піаніст навчався в музичному училищі при Московській консерваторії у Леоніда Ройзмана, а згодом у Московській консерваторії у Еміля Гілельса та Генріха Нейгауза. У 1957 році здобув другу премію серед піаністів на міжнародному конкурсі імені Лонг і Тібо, що стало важливим етапом у його професійному становленні.
Жуков широко концертував у СРСР і за кордоном, виступаючи майже в усіх європейських країнах, а також у США, Сінгапурі, Малайзії, Гонконзі та Японії. У його виконавських уподобаннях особливе місце посідав романтичний репертуар — від творів Фридерика Шопена до Олександра Скрябіна.
Важливою віхою його творчої біографії стала робота зі спадщиною Скрябіна: у 1972 році він першим у СРСР здійснив запис усіх фортепіанних сонат композитора. У 2000 році німецька фірма «Telos» зробила новий цифровий запис цього циклу, що підтвердило тривалу цінність його інтерпретацій.
Диригентська кар’єра Ігоря Жукова розпочалася з камерного оркестру Ульяновська, з яким він працював у 1978—1983 роках. У 1983 році він заснував Новий Московський камерний оркестр після того, як попередній Московський камерний оркестр, створений Рудольфом Баршаєм, було перепідпорядковано та перейменовано на Державний академічний камерний оркестр. Під керівництвом Жукова репертуар нового колективу охоплював широку музику різних епох — від Карла Філіппа Емануеля Баха до Ігоря Стравінського.
У 2004—2008 роках Жуков працював головним диригентом муніципального камерного оркестру Нижнього Новгорода «Солісти Нижнього Новгорода». Помер 26 січня 2018 року в Москві. Похований на Ваганьковському кладовищі.