Ілля Айсберг

Ілля Айсберг — російський і грузинський піаніст, композитор і музичний педагог. Його справжнє ім’я — Елья Самуїлович Айсберг; у дореволюційний період його прізвище зазвичай писали як Айзберг. Народився в Одесі в родині Самуїла Айзберга, присяжного стряпчого й автора брошур про права євреїв у Росії та причини переслідування євреїв.

Закінчив Санкт-Петербурзьку консерваторію по класу фортепіано Карла Фан-Арка у 1892 році, після чого вдосконалював майстерність у Відні. Концертував і викладав в Одесі; серед його учнів цього періоду були Аня Дорфман і Марія Старкова. Уже 1897 року місцева музична критика відзначала в його грі чудову техніку, велику силу тону, гарячий темперамент і щире захоплення музикою.

У 1902—1906 роках знову навчався в Санкт-Петербурзькій консерваторії, цього разу в класі композиції Миколи Римського-Корсакова. Від 1906 року викладав фортепіано в музичному училищі Тифліського відділення Імператорського Російського музичного товариства, одночасно виступаючи як піаніст. «Русская музыкальная газета» характеризувала його як художника-піаніста ліричного складу, чия гра вирізнялася чистотою звуку, технікою, м’якістю туше й продуманою нюансировкою.

Після перетворення училища на Тбіліську консерваторію в 1917 році став її професором. У 1923—1934 роках був професором Бакинської консерваторії, а в 1923—1928 роках також її ректором. Від 1934 року й до кінця життя знову викладав як професор Тбіліської консерваторії. Серед його тбіліських учнів — Андрій Баланчивадзе, Ваче Умр-Шат і Тамара Шаверзашвілі.

Як композитор Айсберг є автором фортепіанного концерту Op. 15, Сонати-казки для фортепіано Op. 19, численних фортепіанних етюдів і романсів. Найвідомішим його твором стало «Єврейське капричіо» для фортепіано з оркестром Op. 20, написане 1917 року і спочатку відоме під назвою «Єврейська рапсодія». Цей твір входив до репертуару ансамблю «Зимро» під керівництвом Семена Беллісона і, зокрема, був виконаний 1 листопада 1919 року в Карнегі-холі.

У дореволюційний час Айсберг був членом Товариства єврейської народної музики. У видавництві цього товариства 1917 року він опублікував дві фортепіанні обробки єврейського музичного фольклору — «Весільний танець» і «Нігун реба Шмуля». У бакинський період також обробляв для фортепіано азербайджанські народні мелодії.

Окрім виконавської та композиторської діяльності, у 1913—1917 роках він друкував статті про фортепіанну музику та піаністичну техніку в журналах «Музыка» і «Музыкальный современник». У Баку публікував статті про проблеми музичної культури й освіти, інколи під псевдонімом Ледогоров. Помер у Тбілісі в 1942 році.