Ілля Мусін — радянський диригент, музичний педагог і теоретик диригування. Народився 24 грудня 1903 року за старим стилем, або 6 січня 1904 року за новим стилем, у Костромі. Помер 6 червня 1999 року в Санкт-Петербурзі.
1919 року розпочав навчання у Петроградській консерваторії як піаніст у класах Миколи Дубасова та Самуїла Савшинського. Від 1925 року опановував диригування у Миколи Малька й Олександра Гаука. У 1934 році став асистентом Фріца Штідрі та працював із Ленінградським філармонійним оркестром, а згодом очолив Державний симфонічний оркестр Білоруської РСР.
Помітною подією його виконавської діяльності стало виконання 22 червня 1942 року в Ташкенті Сьомої симфонії Дмитра Шостаковича. На той час Мусін перебував в евакуації; це виконання стало другим після прем’єри твору в Куйбишеві під орудою Самуїла Самосуда.
Від 1932 року Мусін викладав у Ленінградській консерваторії та присвятив педагогічній праці шість десятиліть. Він створив докладну систему навчання диригуванню, що поєднувала образно-виразний і ансамблево-технічний складники диригентського мистецтва. Свій досвід узагальнив у праці «Техніка диригування», виданій 1967 року, а також у книжках «Про виховання диригента», «Уроки життя: Спогади диригента» та «Мова диригентського жесту».
Серед його учнів — Юрій Темірканов, Семен Бичков, Валерій Гергієв, Арнольд Кац, Теодор Курентзіс, Туган Сохієв, Василь Синайський, Владислав Чернушенко та Рудольф Баршай. Мусін мав звання заслуженого артиста Білоруської РСР, заслуженого діяча мистецтв Узбецької РСР і народного артиста РРФСР; був почесним членом Королівської академії музики у Лондоні. Похований на Літераторських містках Волковського кладовища у Санкт-Петербурзі.