Йосип Рижкін

Йосип Якович Рижкін — радянський музикознавець і педагог. Він народився 7 липня 1907 року в Москві в родині агронома Янкеля-Давида Веніаміновича Рижкіна та Мані Йоселівни Житловської. У 1930 році закінчив історико-теоретичне відділення Московської консерваторії, де навчався у Михайла Гнесіна, Олександра Гедике та інших відомих професорів.

У 1930—1933 роках Рижкін працював науковим співробітником Державної академії художніх наук, пізніше перетвореної на Державну академію мистецтвознавства. Паралельно він активно займався музично-просвітницькою діяльністю. Від 1932 року був головою секції музикознавства і критики Спілки композиторів СРСР, організовував науково-публіцистичні конференції, присвячені проблемам симфонізму та оперного жанру, а в довоєнні роки брав участь в організації симфонічних концертів у Великій залі Московської консерваторії.

У роки Другої світової війни разом із Надією Брюсовою він вів «Музичний лекторій» і обіймав посаду головного редактора Центрального музичного радіомовлення. У 1946—1948 роках був заступником головного редактора журналу «Радянська музика». Після захисту кандидатської дисертації 1935 року почав викладати в Московській консерваторії, а з 1939 року став її професором. У 1941—1943 роках, коли консерваторію було евакуйовано до Саратова, був деканом історико-теоретичного факультету.

У 1944—1948 роках Рижкін очолював кафедру історії і теорії музики Вищого училища військових капельмейстерів. У 1946—1966 роках працював старшим науковим співробітником Інституту історії мистецтв Академії наук СРСР. У 1966—1973 роках був професором і завідувачем кафедри теорії та історії музики Московського державного інституту культури, у 1970-х роках викладав музичну естетику на філософському факультеті Московського державного університету, а в 1973—1989 роках був професором-консультантом Державного музично-педагогічного інституту імені Гнесіних.

Рижкін був автором вагомих музикознавчих праць у галузі музично-теоретичних систем, музичних стилів, музичних форм, гармонії, мелодики, ритміки, музичної соціології, музичної естетики, а також методології музичного аналізу. Разом із Львом Мазелем він видав двотомник «Нариси з історії теоретичного музикознавства»; окремі розділи в ньому були написані Рижкіним, окремі — Мазелем. У першому томі Рижкіну належали нариси «Класична теорія» та «Традиційна школа», а в другому — праці про Болеслава Яворського та Миколу Гарбузова. У великому нарисі «Теорія ладового ритму» він критично розглянув концепцію Яворського, вказуючи на її несистематичність і складність викладу.

Разом із Віктором Цуккерманом і Львом Мазелем Рижкін розробив метод «цілісного аналізу» музичних творів, що давав змогу розкривати суто музичні знакові системи в їхній філософсько-естетичній конкретності та узагальненості. Саме йому джерело приписує основну заслугу в опрацюванні етичних аспектів цього підходу. Він також був важливим систематизатором типів діалектичного мислення у зв’язку з різними типами симфонізму. Окрім теоретичних праць, Рижкін досліджував симфонічну творчість Михайла Глінки, Олександра Даргомижського, Петра Чайковського, Людвіга ван Бетховена та інших композиторів.

Серед його окремих праць — «Нарис про гармонію», цикл статей про Шосту симфонію Чайковського, дослідження про взаємовідношення образів у музичному творі, про конкретність і узагальненість музичного образу, про стиль і реалізм, а також книги «Призначення музики та її можливості» і «Музичне життя як процес». Рижкін помер 30 травня 2008 року в Москві й був похований на Востряковському єврейському кладовищі.