Ірен Жоакім (13 березня 1913 — 20 квітня 2001) — французька сопрано, згодом викладачка вокалу. Вона була донькою німецького офіцера Германа Жоакіма та французької скрипальки Сюзанни Шеньо, а також онукою скрипаля Йозефа Жоакіма. З дитинства вивчала скрипку й фортепіано, вільно володіла німецькою та французькою мовами.
Напередодні Першої світової війни разом із батьками виїхала з Парижа до Берліна. Після смерті батька від туберкульозу 1917 року та через важкі умови життя в німецькій столиці восени 1918 року її відправили назад до Франції, де вона мешкала в тітки до повернення матері 1920 року. Через стан здоров’я та професійну зайнятість матері Ірен здобувала приватну освіту, спершу в Жанни Фавар, а після обіду займалася музикою: скрипкою, фортепіано й сольфеджіо. У дитинстві вона чула гру й спів Емануеля Фоєрмана, Клер Круаза, Жермен Любан, Марії Фройнд і квартету Капе; під час поїздок до Чикаго 1926—1927 років познайомилася з Тібо, Танзманом, Казальсом і Равелем.
1933 року, за порадою Жана Ге, Жоакім почала брати уроки співу в Жермен Шевале. У жовтні 1935 року вступила до класу Сюзанни Сезброн-Візер у Паризькій консерваторії, де також навчалася сольфеджіо у Жоржа Візера та працювала з П’єром Шеро. Під час навчання заробляла співом у хорах і виступала на концертах Товариства консерваторії. Наприкінці консерваторського курсу 1938 року зробила перші записи пісень Брамса й Моцарта.
2 лютого 1939 року співачка дебютувала в Опера-Комік у партії Нантільди в опері «Добрий король Дагобер» Самюеля-Руссо. Згодом у її репертуарі були Мікаела в «Кармен», Гелена в «Невдалій освіті», графиня у «Весіллі Фігаро», Розенн у «Королі Ісі», Софі у «Вертері» та інші партії. Вона також першою виконала ролі Леди в «Амфітріоні 38», Джиневри в «Джиневрі», Ізабелли в «Гіньйолі», Мадлен у «Маріон» і Азенор у «Солов’ї із Сен-Мало».
Найбільше Ірен Жоакім запам’яталася інтерпретацією Мелізанди в опері Дебюссі «Пеллеас і Мелізанда». Вперше вона заспівала цю партію в Опера-Комік 12 вересня 1940 року, виконувала її у Франції та за кордоном до 1952 року, а в квітні—травні 1941 року записала оперу під орудою Роже Дезорм’єра. Партію вона опановувала з Жоржем Візером, який брав участь у перших постановках опери, а Марі Гарден, перша виконавиця Мелізанди, допомагала їй у сценічному втіленні образу. Жоакім також співала Мелізанду в «Аріані та Синій Бороді» та Розенн у «Королі Ісі».
Після війни співачка активно виступала в камерних концертах разом із Жанною Баторі, а в 1950-х роках зробила низку радіопередач. Вона брала участь у прем’єрі «Сонця вод» П’єра Булеза та прем’єрних виконаннях творів Анрі Дютійо, Вінер і Нігг. Її особливо цінували за бездоганну дикцію. Жоакім виконувала також німецькі пісні Шуберта, Шумана й Берга; 1959 року здобула «Великий приз платівки» за запис пісень Карла Марії фон Вебера. Після завершення контракту з Опера-Комік 1956 року продовжувала працювати на радіо та давати камерні концерти.
Її дискографія містить повний запис «Пеллеаса і Мелізанди», уривки з «Джиневри» Деланнуа, пісні Берга, Брамса, Шумана, Вебера, Дебюссі, Гуно та Іва Ната, а також антології творів «Шістки» й французьких та німецьких народних пісень. У кіно вона брала участь у стрічках «На дні» Жана Ренуара, «Марсельєза», «Янголи гріха», «Останній етап» і «Ворота ночі»; у стрічці Марселя Карне 1946 року разом з Івом Монтаном стала однією з перших виконавиць пісні «Опале листя» Жозефа Косма. Від 1954 до 1962 року викладала спів у Скола Канторум, а з 1963 року була професоркою Паризької консерваторії.
Організації
1