Ірина Лозова

Ірина Євгенівна Лозова — радянська і російська музикознавиця, педагогиня, професорка Московської державної консерваторії імені П. І. Чайковського. Основною сферою її наукових досліджень було церковно-співоче мистецтво Давньої Русі та Візантії, а також ширше коло проблем східнохристиянського літургійного співу.

Народилася у Москві. З дитинства займалася музикою, а 1971 року з відзнакою закінчила теоретичне відділення Музичного училища при Московській консерваторії та вступила на теоретико-композиторський факультет консерваторії. Від 1973 року під впливом свого чоловіка М. Г. Коллонтая звернулася до дослідження давньоруської церковно-співочої традиції. У 1976 році з відзнакою закінчила консерваторію, після чого вступила до аспірантури, яку завершила 1981 року під науковим керівництвом В. М. Холопової. Кандидатську дисертацію «Самобутні риси стовпового знаменного розспіву» захистила у Києві 1987 року.

У 1976–1989 роках працювала науковою редакторкою у видавництві «Радянська енциклопедія», а в 1990–1993 роках — у видавництві «Композитор». Також у 1992–1997 роках викладала у Православному Свято-Тихонівському богословському інституті. Від 1993 року працювала на кафедрі історії російської музики Московської консерваторії, а з 2000 року стала професоркою.

1995 року очолила Науково-дослідний центр церковної музики імені протоієрея Димитрія Розумовського при кафедрі історії російської музики. За роки керівництва організувала п’ять міжнародних наукових конференцій у консерваторії, за матеріалами яких під її редакцією виходили збірники наукових записок «Гімнологія». Вона також була організаторкою секції «Візантія і Давня Русь: літургійні та співочі традиції» у межах міжнародної науково-богословської конференції «Росія — Афон: тисячоліття духовної єдності».

Лозова розробила і викладала спеціальний курс «Історія російської музики XI–XVII століть», а також ініціювала створення низки факультативних курсів, пов’язаних із знаменним співом, музичною, грецькою та слов’янською палеографією, візантійським і давньоруським мистецтвом. Задля розширення літургійного та загальнокультурного кругозору студентів вона започаткувала курс «Історія православного богослужіння», який продовжують викладати й надалі.

Від 1998 року вона співпрацювала з церковно-науковим центром «Православна енциклопедія» як членкиня науково-редакційної ради, наукова кураторка редакції «Богослужіння і церковна музика», а згодом самостійної редакції «Церковна музика». Вона написала низку статей, присвячених давньоруській та візантійській церковній музиці, для наукових збірників та енциклопедичних видань, зокрема для «Музичної енциклопедії», «Музичного енциклопедичного словника», «Die Musik in Geschichte und Gegenwart» та «Православної енциклопедії».

Її наукові праці вирізнялися комплексним підходом до вивчення літургійних співочих книг, із поєднанням методів історичного й теоретичного музикознавства, а також із залученням історичної літургіки, палеографії та кодикології. Важливою рисою її методу було розглядати давньоруську церковну музику в історичній візантійській перспективі. Провідною темою досліджень стала давньоруська співоча книга Паракліт, результати вивчення якої лягли в основу монографії «Давньоруський нотований Паракліт XII століття: Візантійські джерела і типологія давньоруських списків» (2009). Заплановану другу частину цієї великої праці вона не встигла завершити.

Під її керівництвом були захищені кандидатські дисертації її учнів. 2010 року разом з А. А. Єлісєєвою вона стала співзасновницею ансамблю «Асматикон», що спеціалізувався на виконанні давньоруських і візантійських богослужбових співів. Вона також входила до редакційно-видавничої ради консерваторії та активно впливала на її видавничу політику у сфері давньоруського церковно-співочого мистецтва.

Серед відзнак Лозової — орден святої рівноапостольної княгині Ольги III ступеня (2007) та почесна грамота Міністерства культури Російської Федерації (2011) за великий внесок у розвиток культури. Померла у Москві 9 липня 2017 року.