Жаклін Пре

нар. 1945 (Оксфорд) · пом. 1987 (Лондон)

Жаклін Мері дю Пре — британська класична віолончелістка. Народилася в Оксфорді в родині бухгалтера й редактора фахового журналу Дерека дю Пре та піаністки й композиторки Айріс Гріп, яка викладала в Королівській академії музики в Лондоні. Вона мала старшу сестру Гіларі та молодшого брата Пірса.

Із п’яти років навчалася у Елісон Далрімпл у Лондонській школі віолончелі. У десять років здобула першу премію Suggia Gift Award, що дало їй змогу в 1955–1961 роках продовжити навчання у віолончеліста Вільяма Пліта приватно та в Ґілдголській школі музики й драми. У 1956 році стала першою лауреаткою премії Гільєрміни Суґґії, 1960 року здобула золоту медаль Ґілдголської школи й Королівську премію для британських музикантів. Відвідувала майстер-класи Пабло Казальса в Церматті, навчалася у Поля Тортельє в Парижі та кілька місяців брала уроки у Мстислава Ростроповича.

1 березня 1961 року дю Пре дебютувала у Вігмор-голі в Лондоні. Наступного року вона виконала Концерт для віолончелі з оркестром Едварда Елгара з Симфонічним оркестром Бі-бі-сі під орудою Рудольфа Шварца, а згодом неодноразово грала цей твір на Лондонських променадних концертах. 1964 року здійснила світову прем’єру Віолончельного концерту південноафрикансько-британської композиторки Пріо Реньє. Міжнародне визнання принесла її запис концерту Елгара 1965 року з Лондонським симфонічним оркестром під керуванням Джона Барбіроллі. Того ж року вона дебютувала у США в Карнеґі-голі.

Віолончелістка виступала з Берлінським філармонічним оркестром, Лондонським симфонічним оркестром, Нью-Йоркською філармонією, Ізраїльським філармонічним оркестром та іншими колективами. Її постійними сценічними партнерами були Джон Барбіроллі, Малколм Сарджент, Адріан Боулт, Даніель Баренбойм, Зубін Мета й Леонард Бернстайн. У 1967 році вона одружилася з Баренбоймом; вони часто виступали разом. 1968 року дю Пре, Баренбойм і Пінхас Цукерман створили фортепіанне тріо, яке гастролювало в багатьох країнах.

1971 року дю Пре почала втрачати чутливість у пальцях та інших частинах тіла. Її останнім студійним записом стали сонати Фридерика Шопена й Сезара Франка, записані в грудні 1971 року. Останні лондонські концерти вона дала в лютому 1973 року, виконавши концерт Елгара з оркестром «Нью-Філармонія» під керуванням Зубіна Мети; того ж місяця відбулися її останні публічні виступи в Нью-Йорку.

У жовтні 1973 року, у віці 28 років, у неї діагностували невиліковний розсіяний склероз. 1976 року її призначили офіцеркою Ордена Британської імперії, а 1977 року вона здобула премію BRIT за найкращий класичний запис соліста за попередні 25 років — виконання концерту Елгара. Згодом вона лише зрідка проводила майстер-класи. Померла в Лондоні 19 жовтня 1987 року від гострого запалення легень, у 42-річному віці.

Організації