Йозеф Рафф

Йозеф Йоахім Рафф був німецько-швейцарським композитором, піаністом, диригентом, музичним педагогом і музикознавцем. Він народився 27 травня 1822 року в Лахені, окрузі Марх кантону Швіц, у швейцарській німецькомовній родині католиків. Його батько, органіст родом із Вюртемберга, 1810 року емігрував до Швейцарії. Рафф не отримав систематичної музичної освіти й значною мірою був самоучкою, хоча навчання в єзуїтській школі у Швіці сформувало його загальний інтелектуальний фундамент.

Після закінчення школи він працював учителем у Шмеріконі, Швіці та Рапперсвілі. У цей час Рафф робив свої перші кроки в композиції, створюючи фортепіанні твори. Дебют відбувся завдяки тому, що Фелікс Мендельсон підтримав його й допоміг надрукувати композиції у видавництві Breitkopf & Härtel у 1844 році. Позитивні відгуки Роберта Шумана в журналі Neue Zeitschrift für Musik сприяли зростанню популярності молодого митця.

Надихнувшись успіхом, Рафф переїхав до Цюриха й повністю присвятив себе композиторській діяльності. У 1845 році в Базелі він познайомився з Ференцом Лістом, який став одним із найважливіших його наставників. Протягом певного часу Рафф жив у Штутгарті, де зблизився з Гансом фон Бюловом, а з 1850 по 1853 рік працював асистентом Ліста у Веймарі. Там він приєднався до так званої веймарської музичної школи, публікував статті в Neue Zeitschrift für Musik та написав працю «Вагнерівська проблема» 1854 року.

З 1856 по 1877 рік композитор проживав у Вісбадені, де продовжив активну творчу діяльність. У 1877 році він став першим директором Франкфуртської консерваторії Хоха. На цій посаді Рафф проявив себе як новатор: заснував спеціальний клас для жінок-композиторок, запросив до викладання Клару Шуман та інших видатних музикантів. Як педагог композиції він виховав цілу плеяду талановитих митців, серед яких Едвард Мак-Довелл, Олександр Ріттер, Алджернон Ештон, Антон Уршпрух, Август Вільгельм та Ернесто Елордуй.

Сценічні твори Раффа, зокрема опери «Король Альфред» (1848; друга редакція поставлена у Веймарі 1851 року), «Дама-кобольд» (1870) та «Бенедетто Марчелло», не мали значного успіху, однак його інструментальна музика швидко здобула визнання. Після успішних виконань у Веймарі репутація Раффа як симфоніста почала стрімко зростати. Він створив одинадцять симфоній, серед яких «До батьківщини» (1863), «У лісі» (1869), «Леонора» (1872), «В Альпах» (1877), «Весняні звуки» (1878) та «Влітку» (1880), що закріпили його позицію одного з провідних композиторів свого часу.

Творчість Раффа також охоплює ораторії, оркестрові сюїти й увертюри, зокрема до п’єс Вільяма Шекспіра. Він написав концерт, оду «Весні» та сюїту для фортепіано з оркестром, два концерти й сюїту для скрипки з оркестром, а також два концерти для віолончелі з оркестром. До його камерного доробку належать чотири фортепіанні тріо, вісім струнних квартетів, фортепіанний квінтет, струнний секстет і струнний октет. Для фортепіано він створив дві сонати, сюїти, п’єси та транскрипції творів Йоганна Себастьяна Баха і Георга Фрідріха Генделя, а також писав хорові твори, дуети й пісні.

У другій половині XIX століття музика Раффа була широко відомою й часто виконуваною в різних країнах Європи. Критики, серед яких Н. Ф. Соловйов, зараховували його до числа найвидатніших композиторів сучасної німецької школи. Він залишив вагомий слід у розвитку романтичної музики та вплинув на кілька поколінь музикантів.

Йозеф Йоахім Рафф помер 24 червня 1882 року у Франкфурті-на-Майні у віці 60 років та був похований на Франкфуртському головному цвинтарі. Його спадщина зберігається в численних бібліотеках і досі викликає інтерес дослідників і виконавців, які відкривають для себе масштаб і різноманітність творчого доробку композитора.