Юліус Рентген

Юліус Енгельберт Рентген був видатним нідерландсько-німецьким композитором, піаністом, диригентом, фольклористом і педагогом, чия творча спадщина охоплює понад п’ятсот композицій. Він народився в Лейпцигу в музичній родині. Його батько, Енгельберт Рентген (1829–1897), був скрипалем, композитором і педагогом, а мати, піаністка Пауліна Кленгель (1831–1888), походила з музичної родини. Із дитинства Юліус був занурений у професійне музикування: перші уроки отримав удома, а вже у 14 років його ранній дует для скрипки й альта прозвучав на Нижньорейнському музичному фестивалі у виконанні батька та Йозефа Йоахіма. Рентген навчався приватно у професорів Лейпцизької консерваторії, зокрема у Луї Плайді, Карла Рейнеке, Е. Ф. Е. Ріхтера та Моріца Гауптмана, а пізніше вдосконалював майстерність у Мюнхені під керівництвом Франца Лахнера.

Батько Юліуса навчався гри на скрипці в Лейпцизькій консерваторії у Фердинанда Давіда, згодом став концертмейстером оркестру Гевандгаузу, а після смерті Давіда у 1873 році — концертмейстером перших скрипок разом із Генріхом Шрадіком. У 1857–1874 роках він викладав у консерваторії, а потім перейшов до приватної консерваторії, заснованої Шрадіком. Сучасники високо оцінювали його редакторську роботу над струнними квартетами Людвіга ван Бетховена. Композиторка Етель Сміт згадувала домашнє музикування родини Рентгенів як уособлення німецького музичного духу.

Ще змолоду Юліус розпочав активну концертну діяльність, виступаючи як соліст і акомпаніатор. Він грав із Юліусом Штокгаузеном, Йоганнесом Мессартом і Карлом Флешем, який високо цінував його ансамблеву чутливість. Особливе місце в житті та творчості Рентгена займали Йоганнес Брамс і Едвард Ґріг. Брамс справив значний вплив на його стиль, а сам Рентген виконував із композитором його Другий фортепіанний концерт. Із Ґрігом його пов’язувала довічна дружба; Рентген присвятив йому біографічне дослідження, а також завершив його незакінчений струнний квартет.

У 1878 році композитор оселився в Амстердамі, де став одним із засновників і професорів Амстердамської консерваторії, а з 1912 до 1924 року був її директором. Він виховав ціле покоління музикантів, серед яких Кунрад Бос, Бернхард ван ден Сигтенгорст-Мейер і Гуго ван Дален. Як хоровий диригент і керівник оркестру він помітно впливав на музичне життя міста. За дорученням Генріха Шенкера редагував для видавництва Universal Edition видання творів Йоганна Себастьяна Баха. Рентгена відзначили численними орденами та вшанували званням почесного доктора Единбурзького університету.

Особисте життя Рентгена було тісно пов’язане з музикою. Він був одружений двічі: з композиторкою і скрипалькою Амандою Маєр, а після її смерті — з піаністкою Абрахаміною дес Аморі ван дер Гувен. П’ятеро з його шести синів стали музикантами, а старший, Юліус Рентген-молодший, прославився як скрипаль. Останні роки композитор провів у Білтговені, у власному домі Gaudeamus, який згодом став центром сучасної музики. У цей період він написав близько сотні творів; останнім став фортепіанний квінтет Sentendo nuova forza, завершений за два місяці до смерті.

Творчість Рентгена охоплює всі основні музичні жанри. Він написав 24 симфонії, багато з яких створив упродовж останніх шести років життя. Частина з них має програмний характер, зокрема «У Вавилоні» та «Вільгельм Мейстер». У низці симфоній композитор звертається до народної музики, використовуючи німецькі й нідерландські фольклорні мотиви. Серед оркестрових творів особливо популярними були «Старі нідерландські танці» — оркестрування матеріалів Тильмана Сузато. Він створив концерти для фортепіано, скрипки, віолончелі та кількох солюючих струнних інструментів, а також значний корпус камерної музики, зокрема 14 віолончельних сонат, 6 скрипкових сонат і 12 фортепіанних тріо.

Оперна творчість Рентгена менш численна, проте вирізняється драматизмом та оригінальними сюжетами. Його опера «Агнета» перемогла на нідерландському конкурсі й була поставлена 1914 року. Друга опера, «Сміючийся кавалер», ґрунтується на романі Емми Орці та насичена фольклорними елементами. Третю оперу, «Самум», композитор написав за твором Стриндберга. Він також створив ранню комічну оперу «Натхненні» та музику до кількох документальних фільмів Яна ван дер Вена.

Рентгена високо цінували сучасники. Дональд Тові порівнював його з Бахом як голову великої музичної родини та митця, який однаково вправно працював у численних жанрах. Його доброта, скромність і відсутність заздрості справляли сильне враження на друзів і колег, серед яких були Пабло Казальс, Ґріг і Йоахім. Рентгена цінували всюди, де він з’являвся.

Попри величезну продуктивність, творчість Рентгена часто вважали позбавленою яскравої індивідуальності та схильною до впливу сильніших творчих особистостей — від Брамса і Ґріга до Франка, Дебюссі та Стравінського. Водночас завдяки його обробкам нідерландських народних мелодій багато пісень і танців були врятовані від забуття та переосмислені мовою нової музики. Він творив не заради слави, а з любові до музики, і це визначило своєрідність його спадщини.