Карен Хачатурян — радянський і російський композитор та педагог. Народився 19 вересня 1920 року в Москві в мистецькому середовищі: його батько Сурен Хачатурян був театральним діячем і режисером, а мати Сара Дунаєва-Хачатурян — театральною художницею. Дядьком композитора був Арам Хачатурян. У домі родини, що оселилася в одному з арбатських провулків, постійно звучала музика, точилися розмови про театр і літературу, бували визначні діячі мистецтва. З дитинства Карен Хачатурян відвідував разом із батьками вистави Художнього театру, його студій і Дитячого театру.
У віці восьми років він вступив до Музичної школи імені Гнесіних, де навчався у класі фортепіано Ольги Гнесіної. У ті ж роки відвідував дитячу групу композиції, організовану викладачем Гнесінського училища Євгеном Месснером. У 1938 році вступив до Музичного училища при Московській консерваторії, де одночасно навчався за двома спеціальностями: фортепіано у Бориса Медведєва і В. Чертової та композиції у професора Генріха Литинського. У 1949 році закінчив Московську консерваторію. Серед його педагогів були Віссаріон Шебалін, Микола Мясковський і Дмитро Шостакович; до духовних наставників композитор зараховував також Сергія Прокоф'єва та Ігоря Стравінського.
Творчість Карена Хачатуряна рано привернула увагу музичної громадськості. Дмитро Шостакович відзначав властиві композиторові глибину думки, віртуозне опрацювання матеріалу, досконалість втілення, плинну мелодику й незвичайне звучання. Для його музики характерні жанрове розмаїття, звернення до різних національних ладових пластів і широке використання поліфонічних форм. Впродовж життя він підтримував дружні й творчі контакти з багатьма видатними композиторами, виконавцями, художниками й театральними діячами різних поколінь.
Композитор працював у багатьох жанрах. Серед його творів — Соната для скрипки і фортепіано, Симфонієта, увертюра, Перша сюїта, Соната для віолончелі та фортепіано, п'ять симфоній, кантата «Біля верби самотньої», ораторія «Мить історії», вокальний цикл «Поема матерів», концерт для віолончелі з оркестром, дифірамб на честь Сергія Прокоф'єва, концерт для скрипки з оркестром, сюїти для малого оркестру, концертні марші, оперета «Проста дівчина», балет «Чиполліно», струнні квартети, тріо, органні та фортепіанні твори, а також камерно-інструментальні композиції. Його Соната для скрипки і фортепіано здобула першу премію на конкурсі молодих композиторів у Празі 1947 року.
З 1950 року Карен Хачатурян активно працював у кіно. Він написав музику до близько 50 художніх і анімаційних фільмів та до 20 театральних постановок. Серед відомих кіноробіт — «Брати», «Чекайте листів», «Різнобарвні камінці», «Високосний рік», «Велика дорога», «Сім няньок», «Діти Паміру», «Незгасиме полум'я», «Сплячий лев», «Постріл», «Вій», «Дивні люди», «Про друзів-товаришів», «Єдина дорога», «Рідні» та інші. Він також створив музику до численних мультфільмів, зокрема «Коли запалюються ялинки», «Чарівний скарб», «Серце хоробреця», «Лісові мандрівники», «Неслухняне кошеня», «Незвичайний матч» і «Футбольні зірки».
Важливою частиною його життя була педагогічна діяльність. З 1952 до 2011 року він викладав у Московській консерваторії, а з 1981 року був професором. Як педагог він передавав учням своє тонке відчуття оркестру й великий практичний досвід. Серед його учнів — Олександр Чайковський, Альфред Шнітке, Софія Губайдуліна та інші музиканти з різних країн. Також він очолював журі численних конкурсів і фестивалів, входив до редакційної колегії журналу «Радянська музика» та керував редакційними радами у видавництвах «Радянський композитор» і «Музика».
Музика Карена Хачатуряна звучала не лише в його країні, а й за кордоном — в Італії, Швеції, Фінляндії, Югославії, Польщі, Австрії, США, Чехословаччині, Японії, Австралії, Болгарії, Німеччині, Франції, Нідерландах, Бельгії та Англії. За свою діяльність він був відзначений численними нагородами, серед яких звання народного артиста РРФСР, Державна премія СРСР за балет «Чиполліно» та Державна премія Російської Федерації за симфонічні твори. Помер 19 липня 2011 року в Москві на 91-му році життя. Урну з прахом поховано на Новодівочому кладовищі.