Карл Кліндворт
Карл Кліндворт — німецький піаніст, диригент, музикознавець і музичний педагог. Народився 25 вересня 1830 року в Ганновері, у знаній родині, з якої походили видатні інженери. Помер 27 липня 1916 року у Штольпе поблизу Оранієнбурга, у провінції Бранденбург; похований на міському кладовищі Байройта.
У молодості навчався гри на скрипці, а від сімнадцятирічного віку диригував невеликими оперними трупами. 1850 року очолив аматорський хор у Гамбурзі. Згодом зосередився на фортепіано й у 1852—1854 роках навчався у Веймарі в класі Ференца Ліста. У 1854—1868 роках жив і працював у Лондоні, де переважно займався музикознавчими дослідженнями.
У 1868—1881 роках Кліндворт був професором фортепіано Московської консерваторії; серед його учнів були Сергій Ляпунов і Георгій Катуар. Він став одним із перших у Росії популяризаторів музики Ріхарда Вагнера та пробудив інтерес до творчости композитора у свого колеги Петра Чайковського. 1883 року заснував у Берліні фортепіанну школу, яка 1893 року об’єдналася з консерваторією Ксавера Шарвенки, утворивши Консерваторію Кліндворта—Шарвенки. Після цього оселився у Потсдамі й викладав приватно.
Кліндворт створив низку фортепіанних перекладень, зокрема «іспанських увертюр» Михайла Глінки, «Реквієму» Вольфганга Амадея Моцарта та оперної тетралогії Ріхарда Вагнера «Перстень Нібелунга». Перекладення вагнерівського циклу було виконане за схваленням автора та частково на його замовлення. В оркеструванні Кліндворта було видано й виконується концерт Шарля Валантена Алькана ор. 39, написаний спочатку для фортепіано соло. Також він редагував зібрання творів Фридерика Шопена, яке високо оцінювали Ференц Ліст і Ганс фон Бюлов, а також фортепіанні сонати Людвіга ван Бетховена.