Костянтин Костянтинович Іванов — радянський диригент, композитор і мемуарист, народний артист СРСР. Народився 21 травня 1907 року в Єфремові Тульської губернії в родині майстра музичних інструментів. Після смерті батька 1920 року виховувався при одному з військових полків, навчився грати на трубі та кілька років служив у військових кавалерійських оркестрах. Уже тоді писав похідні марші.
Від 1924 року служив у Тбілісі та навчався в консерваторії. З 1927 року навчався у П'ятому державному музичному технікумі імені Олександра Скрябіна під керівництвом Олександра Александрова з композиції та Сергія Василенка з інструментування. У 1929 році вступив на військово-капельмейстерські курси при Московській консерваторії, згодом перейшов на диригентський факультет, де вивчав симфонічне диригування у Костянтина Сараджева та Лева Гінзбурга; консерваторію закінчив 1937 року.
У 1935–1937 роках був диригентом оркестру Центрального театру Червоної армії, у 1937–1938 роках — асистентом диригента Оперної студії Московської консерваторії. На Всесоюзному конкурсі диригентів 1938 року здобув третю премію та став стажером Державного симфонічного оркестру СРСР. У 1939–1941 роках працював в Оперній студії-театрі Костянтина Станіславського й Музичному театрі Володимира Немировича-Данченка, а в 1941–1946 роках — у Великому симфонічному оркестрі Всесоюзного радіокомітету.
У 1946–1965 роках Іванов був головним диригентом Державного академічного симфонічного оркестру СРСР. У його репертуарі були «Реквієм» Вольфганга Амадея Моцарта, симфонії Людвіга ван Бетховена, Роберта Шумана, Йоганнеса Брамса й Антоніна Дворжака, «Фантастична симфонія» Гектора Берліоза та «Дзвони» Сергія Рахманінова. Оркестр під його керівництвом гастролював у Польщі, Чехословаччині, Румунії, Бельгії, США та Японії; сам диригент виступав також із зарубіжними оркестрами в Португалії, Франції, Мексиці, Бельгії, Великій Британії та Нідерландах.
Важливе місце в його програмах посідали твори Петра Чайковського, Михайла Глінки, Олександра Бородіна, Модеста Мусоргського, Миколи Римського-Корсакова, Сергія Рахманінова, Олександра Скрябіна й Анатолія Лядова, а також Миколи Мясковського, Сергія Прокоф'єва, Дмитра Шостаковича, Миколи Пейка, Арама Хачатуряна та Гії Канчелі. Його диригентській манері були властиві емоційність, прагнення до монументальності та тяжіння до великих форм.
У 1970–1973 роках закінчив композиторське відділення Державного музично-педагогічного інституту імені Гнесіних у класі Миколи Пейка. Серед його творів — симфонічна поема «Вогненні роки», «Космічна симфонія», симфонія-кантата «Славте молодість» на вірші Володимира Маяковського, концерт для контрабаса з оркестром і вокальні твори. Автор книжки «Чарівність музики» та статті «За путівкою Жовтня».
Іванов був заслуженим діячем мистецтв РРФСР, народним артистом РРФСР і народним артистом СРСР, лауреатом Сталінської премії. Помер 15 квітня 1984 року в Москві; похований на Кунцевському кладовищі.
Організації
- Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
- Російська академія музики імені Гнесіних
- Державний академічний симфонічний оркестр Російської Федерації імені Є. Ф. Светланова
- Тбіліська консерваторія
- Московський академічний музичний театр імені Станіславського і Немировича-Данченка
- Великий симфонічний оркестр імені П. І. Чайковського
- Академічне музичне училище при Московській державній консерваторії імені П. І. Чайковського