Лео Шпис
Лео Шпис (нім. Leo Spies; 4 червня 1899, Москва — 1 травня 1965, Аренсхоп, Мекленбург-Передня Померанія) — німецький композитор і диригент, виходець із Росії, діяльність якого була тісно пов’язана з музичним і театральним життям Берліна. З 1952 року був членом Академії мистецтв НДР, лауреатом Премії міста Берліна імені Ґете 1953 року та Національної премії НДР 1956 року.
Народився в родині німецького дипломата. Разом зі старшим братом Вальтером, майбутнім художником і музикознавцем, та сестрою Дезі, яка стала артисткою балету, здобув освіту в Москві. Згодом родина повернулася до Німеччини й оселилася в Дрездені, де Шпис навчався у Йоганнеса Шраєра та Оскара фон Різемана. У 1916—1917 роках продовжив музичну освіту в Берлінській Вищій школі музики у класах Енгельберта Гумпердінка та Роберта Кана. Вальтер Шпис із 1923 року жив в Індонезії та більшу частину творчого шляху провів на Балі.
На початку кар’єри Шпис працював репетитором у різних німецьких театрах і на кіностудії Universum Film AG. Наприкінці 1920-х років він увійшов до кола Ганса Айслера та долучився до робітничого хорового руху, для якого створив низку хорових творів. У 1928—1935 роках був диригентом і музичним керівником балету Берлінської державної опери, у 1935—1944 роках — Німецького оперного театру. У 1947—1954 роках обіймав посади керівника навчальної частини й диригента Komische Oper.
У композиторській творчості Шпис зазнав впливу російського романтизму та музики Леоша Яначека. Писав майже в усіх класичних жанрах: балети, концерти, симфонії, камерну музику, фортепіанні сонати, пісні та хорові твори, а також музику до драматичних вистав. Серед його балетів — «Аполлон і Дафна» (1936, Берлін), «Штралауський рибний вилов» (1936), «Морська подорож» (1937), «Сонце сміється» (1942), «Пастораль» (1943), «Дон Кіхот» (1944), «Закохані з Верони» (1944, Лейпциг). Написав музику до берлінської постановки 1946 року п’єси «Біля золотого якоря», німецької адаптації «Марсельської трилогії» Марселя Паньоля. Автор кантат «Турксиб» (1932), «Червона площа» (1957), «Г. Димитров» (1962), двох симфоній, концертів для інструментів з оркестром і камерно-інструментальних ансамблів.
Помер в Аренсхопі незадовго до 66-річчя; похований на Доротеєнштадтському цвинтарі в Берліні.